ДЕНЬ ПЕРЕПОХОВАННЯ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Фрагмент пам’ятника молодому Кобзарю у центрі Дніпропетровська. Священик УПЦ КП о.Олексій проводить молебень. Виступає голова обласної організації УНП Анатолій Сокоринський Майбутнє України. Виступає голова правління ДОГО КТ «Ріднокрай» Борис Ковтонюк. Фрагмент кола шанувальників нашого Пророка. Виступає член НСПУ Людмила Левченко. Фрагмент кола шанувальників нашого Пророка. Виступає один із лідерів дніпропетровського Майдану Віктор Романенко. Квіти пам'яті – в національних кольорах.

Про українські проблеми давні і сьогоднішні У річницю перепоховання Тараса Шевченка, 22 травня, у Дніпропетровську було кілька заходів, пов’язаних із цією датою. Зокрема, громадськість поклала квіти до обох величних пам’ятників Кобзарю – на Монастирському острові серед Дніпра і в центрі міста біля українського музично-драматичного театру, названого його іменем. Ми побували на одному із заходів, що розпочався о 17.00 у центрі міста. Відкрив його голова обласної організації УНП Анатолій Сокоринський. Перед молебнем, який провів священик УПЦ КП о.Олексій, прозвучала пісня на слова Т.Г.Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». У своєму виступі Анатолій Сокоринський багато говорив про значення Тараса Шевченка для України, про наше минуле і сьогоднішні проблеми. Не обійшов він і питання виборів на пост Президента України, що відбудуться через три дні, закликав провести їх активно і в один тур, проголосувавши за патріотично налаштованого кандидата, який має найвищий рейтинг, враховуючи військову загрозу із боку Росії. Потім слово надали голові правління Дніпропетровської обласної громадської організації «Краєзнавче товариство «Ріднокрай» Борису Ковтонюку. Він розповів один із моментів свого життя, пов’язаних з іменем Шевченка, що ліг в основу оповідання, опублікованого у книзі «Легенди Дібрівського лісу» (2003). Тарасовими шляхами  Старша сестра принесла книжку і прочитала нам, дошкільнятам, як малий Тарас шукав "край світу". За його уявою це було там, де велетенські залізні стовпи підпирають небо. Скільки не блукав він, скільки не мандрував, нічого подібного не міг побачити. - Та він же не знав, де шукати! - вигукнув я. - Он же вони, он! І показав у далечінь, де на горизонті виднілася ЛЕП. План, як добратися "край світу", визрів моментально. Із двоюрідним братом Іваном вирішили відправитися туди ж негайно. Батьки були на роботі. Дід метикував біля ставка, а бабуся поралася біля плити. Поцупивши кілька пиріжків, ми стежкою добралися на леваду, а затим вийшли на польову дорогу. Навколишня краса зачаровувала. То з-під самих ніг злетить перепілка, то жайвір, піднявшись високо в небо, заспіває, то куцохвосте зайченя вибіжить із-під кущика. Загляне нам в оченята, а потім так дремене, що аж курява стовпом стоїть. А скільки різних метеликів на квітах, а жуків, а бджіл! Одним словом - український степ! Десь надвечір добралися ми до залізних стовпів. Але що це? Вони підпирали зовсім не небо, а були обвішані дротами, які чомусь потріскували у літній тиші. Обійшли навколо. З боку впиралася в край неба лісопосадка, попереду - друга, далі - ліс. А де ж той омріяний "край світу"? Червоне колесо котилося над деревами. Ми заклякли у розпачі і не знали, куди йти. Не було видно і нашого села. Мимоволі на очах з'явилися сльози. І невідомо, скільки б ми іще так стояли, якби не появилися якісь люди в кибитках. То були цигани. Ми розплакалися. Біля нас спинилися коні, на землю зіскочив приземкуватий чоловік у чоботах. І вже хутко сиділи на возі, що прямував до нашого села. - Гей, хазяї! - закричав старий циган. - Зустрічайте козаків! - Ой, лишенько! - одночасно сплеснули в долоні бабуся з матусею. А ми тут вже з ніг збилися, всі закутки обнишпорили. - Ну що ж, - безцеремонне сказав циган, - перекиньте нам щось на вечерю і забирайте своїх безцінних. Та, мабуть, і без цих слів рідні за нас готові віддати все, що було в сільській убогій хатині. Ось бабуся вже несе і кусень сала, і хліб, і крашанок, і навіть живого півня. - Та злазьте вже швидше звідти!- загриміла на нас мама, ніби боялася, що ми знову десь запропастимося. - Ну,шибеники, розповідайте. - На "край світу" ходили, - пояснив я. І разом із братом дружно заплакали. Хто ж знав із нас тоді, що світ – нескінченний, а Земля – кругла. За ним виступила член Національної спілки письменників України поетеса Людмила Левченко, яка розповіла про цікаві моменти виховних бесід із дітьми про Шевченка. Цікавим і змістовним був виступ одного із лідерів дніпропетровського Майдану Віктора Романенка. Багато було сказано і про сьогодення, зокрема, що з правоохоронними органами більш-менш налагодженні стосунки, а ось із міліцією області ще чимало проблем. Було виконано ще кілька пісень на слова Тараса Шевченка і, насамкінець, озвучена інформація про завтрашню ходу містом від місця поховання січових стрільців і козаків періоду УНР (у сквері біля історичного музею) до площі Героїв Майдану. Збір о 18.00. Создан сегодня http://ludvas1.io.ua/s794827/dnipropetrovsk_u_den_perepohovannya_t.g.shevchenka