вівторок, 29 липня 2014 р.

УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА

Українські прізвища[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Українські прізвища мають дуже розгалужену морфологію формування та різні джерела походження. Найбільш розповсюдженими є прізвища утворені з суфіксами -енко, -єнко (найпоширеніші на Наддніпрянщині) та -ук, -юк (найпоширеніші наЗахідному Поліссі, Волині та Поділлі).

Історичні відомості[ред. • ред. код]

Нині під прізвищами передусім розуміється родове прізвище, яке передається від батька до сина.
Початково на Русі застосовували лише прізвиська, які і можна зустріти в іменуваннях давньоруських князів і які не успадковувалися. Застосовувати родові прізвища в офіційному діловодстві почали через необхідність вказання права власності на щось лише згодом. Масово родові прізвища зустрічаються в письмових джерелах, що стосуються українських земель в XIV–XVI століттях. Спочатку родові прізвища мали переважно багаті люди, які мали статки (купці, бояри, магнати, власники земель). Проте вже в XVII ст. ледь не всі українці мали власні прізвища, щоправда прізвища часто трансформувалися, на їх основі могли створюватися нові прізвища, наприклад, син людини з прізвищем Коваль міг отримати прізвище Коваленко (син Коваля). Багато прізвищ з'явилися в часиЗапорозької Січі, оскільки при вступі на Січ козак міняв своє старе прізвище на нове. Стабільності прізвища набули лише в XIX ст. Поширеною також була заміна старих прізвищ на аристократичний (шляхетсько-панський) лад, хоча шляхтичі та пани в ряді періодів намагалися протидіяти цьому через заборону приймання певних прізвищ простолюдинами. Паралельно співіснували офіційні прізвища та неофіційні прізвиська, які знаходили своє відображення в українській діловій та художній літературі.[1].
Походження суфіксів -енко та -єнко з Наддніпрянщини переважно згадується з часів козаччини. Відтак, саму популяризацію прізвищ з такими суфіксами спричинила поетична творчість та художня література з історичними оповіддями. Попри це, самий регіон — Надніпрянщини, не займав в цьому питанні «перше і виняткове» місце. За дослідженням М. Л. Худаша, особові назви з суфіксом -енко вперше фіксують латино-польські писемні пам'ятки з західноукраїнської території у першій половині XV ст[Джерело?].
Прізвища з суфіксом -енко є документально зафіксованими на Лемківщині по обидва боки Карпат, як в сучасній Польщі, так і в сучасній Словаччині ще у XVIII столітті, коли процес стабілізації прізвищ в Україні не був ще завершений, а про «перенесення» самих носіїв чи «запозичення» таких прізвищ із цим суфіксом не могло бути й мови.
Після того, як значна частина українських земель опинилась під владою Габсбургів (пізніше Австрійська, з 1867 року — Австро-Угорська імперія) — Підкарпатська Русь вже з XVI століття, Галичина — з 1772, Буковина — з 1774 років, був виданий урядовий патент від 12 квітня 1785 року з інструкцією про порядок складення опису місцевими комісіями, який започаткував створення земельного кадастру, відомого в історичній літературі під назвою «Йозефинська метрика (1785–1788)»[Джерело?].
Як би не було дивно, зокрема для сучасного переконання щодо «походження» суфіксу -енко, однак цей Земельний кадастр документально фіксує, що в північній (галицькій) частині Лемківщини з 353 сіл у 35 селах були носії прізвищ з суфіксом -енко аж двадцяти п'яти різновидів[Джерело?]. Найбільше різновидів прізвища з суфіксом -енко зустрічаються у східній частині галицької Лемківщини, тоді лише як два різновиди у її західній частині. Найбільш віддаленим населеним пунктом на заході галицької Лемківщини, де зустрічається прізвище з суфіксом -енко XVIII століття є село Войкова (Wojkowa) в сучасному Новосанчівському (Nowosądecki) повіті Малопольського воєводства на теперішньому польсько-словацькому кордоні. Документ зокрема подає, що на час перепису (до 1788 року) у селі Войкова проживало дві родини на прізвище «Стесенко»[Джерело?], а в одному із близько-сусідніх до нього сіл — Тилич (Tylicz) того ж таки повіту, згадується про три родини на прізвище «Сенко»[Джерело?].
Цих два різновиди прізвищ з суфіксом -енко на такій віддаленій західній частині української етнічної території є рідкісним проявом тих винятків із того загального переконання-норми, що ареал використовуваних прізвищ навіть в історичному минулому не завжди зводиться до одного всім прийнятого регіону.
Найближчим населеним пунктом до сіл Войкова і Тилич, де документально фіксуються носії прізвища з суфіксом -енко у західній частині усієї Лемківщині є зокрема село Грабське (Hrabské) в сучасному Бардіївському окрузі (okres Bardejov) Пряшівського краю (Prešovský kraj) поблизу теперішнього словацько-польського кордону[Джерело?].
Іншим «нетиповим» для загального переконання місцем розташування носіїв прізвища з таким ж суфіксом являється вже крайня північна межа Підляшшя — української етнічної території в сучасній Польщі. У селі під назвою Дзецьолівка (Dzięciołowo) сучасного Монецького (Moniecki) повіту Підляського воєводства у кінці XVIII століття згадується про родину на прізвище «Семененко». У батьків з цієї української родини в 1814 році народився син, який пізніше став відомим філософом та богословом Римо-Католицької Церкви в Польщі, співзасновником чернечого згромадження оо. Воскресінців (Congregatio a Resurrectione Domini Nostri Iesu Christi (CR) — Петро Семененко (Piotr Semenenko), який помер в Парижі в 1886 році в опінії святості. Після ІІ світової війни розпочато процес щодо його беатифікації (зарахування до лику блаженних)[Джерело?].
На підтвердження того, що походження суфікса -енко зустрічається набагато скорше від часу козаччини і поза традиційно прийнятим регіоном — Надніпрянщини є фактичний історіографічний польський матеріял. У теперішніх кордонах Польщі вже від середини XIV століття зустрічаються населені пункти із закінченням-суфіксом -енко. Прикладом цього є села: Коростенко (Krościenko), Коростенко Верхнє (Krościenko Wyżne), Коростенко Нижнє (Krościenko Niżne — зараз є в межах міста Коросно/Krosno) — Підкарпатського воєводства, Коростенко над Дунайцем (Krościenko nad Dunajcem) — Малопольського воєводства[Джерело?]. Також на заході сучасної Польщі, в Любуському воєводстві, знаходиться місто Дрезденко (Drezdenko, з німецької Driesen), яке попри багато-столітнє перебування в складі Німеччини, залишається в історичному минулому своєрідним місцем відліку напруги в польсько-німецьких стосунках, взаємних претензій і одночасно зростом могутності польської держави. Для того зокрема, щоб «розставити всі крапки над і» та вказати на приналежність міста до польської історії та культури і було зроблено його перейменування, що вважається відповідним для польського сприйняття[Джерело?].
Окрім цього потрібно брати до уваги, що прізвища з суфіксом -енко, переважно мають значення «сина», на зразок іменної чи іншого роду форми: Василенко — син Василя, Гриценко — син Гриця, Стеценко — син Стецька, Гончаренко — син Гончара тощо, відносяться до трьох і більш складових прізвищ з-за деяким винятком. До цього винятку належать трискладові менш або малопоширені прізвища неіменної форми на взір: Зеленко, Стесенко тощо До таких прізвищ, як і до двоскладових прізвищ типу Сенко, Бенко тощо значення «сина» не застосовується. У цих випадках суфікс -енко має зменшувальне у відношенні до більшого або пестливе значення. Менш або маловживані прізвища не завжди знаходять своє однозначне пояснення на відмінну тих, які не викликають заперечення щодо значення.
Щодо прізвищ з категорії «учні» та «місце проживання»: Мірошничук, Шевчук, Паламарчук, Селюк (мешканець села), Міщук (мешканець міста), то вони могли утворюватися в ареалі утворення прізвищ з суфіксами -енко, -єнко[Джерело?]
Також слід додати, що суфікси -енко, -єнко й -ук, -юк, є рівноважними, бо чергування звуків утворилось через різні закінчення основ, до яких приєднувався суфікс. Наприклад: Петро — Петренко, Петрик — Петриченко, Гордій — Гордієнко
Михайло — Михайлюк (заради милозвучності частіше використовується суфікс -юк, а не -ук), Бойко — Бойчук.
Але в народній мові ці суфікси згодом набули рівного значення, тому прізвища, які утворились від одного імені, зустрічаються в різних варіантах, наприклад: Денисенко (Денис + енк + о), Денищенко (Дениско + енк + о), Романюк (Роман + юк), Романчук (Романко + ук). Тут маємо справу з чергуванням приголосних. Іноді помилково розглядаються суфікси -ченко/щенко та -чук/щук. Справа в тім, що патронімічні маркери -чук та -ченко утворюються від основ, що закінчуються на -ко: Федько, Василько, Іванко; а патронімічні маркери -щенко та -щук утворюються внаслідок чергування приголосних в основах, які закінчуються на -ско: Дениско, Бориско, Фесько.

Граматичні особливості притаманні українським прізвищам[ред. • ред. код]

Значення суфіксів[ред. • ред. код]

Більшість суфіксів, які утворюють українські прізвища, можна поділити на групи за значенням.

Перша група[ред. • ред. код]

Поширеність прізвищ на -енко, -єнко серед українців
Поширеність прізвищ на -ук, -юк серед українців
Перша і найпоширеніша група — це патронімічні, тобто суфікси, які вказують на батька (предка) особи. Це суфікси:
  • -енк, -єнк (Даниленко)
    • -ук, -юк (Данилюк)
    • -ович, -ич (Данилович)
    • -ів (Данилів)
    • зменшувально-пестливі суфікси -ець, -єць, -сь, -ко (Данилко)
Також до цієї групи можна додати патронімічний суфікс -шин, який додається до жіночого прізвиська за ім'ям чоловіка. Наприклад: син Василихи (жінки Василя) — Василишин. Такі прізвища, скоріш за все, утворювались через провідну роль жінки в сім'ї, або (як причину цього) ранню смерть батька, і патронімічний суфікс не встигав закріпитися за дітьми[Джерело?].

Друга група[ред. • ред. код]

  • Друга група — це суфікси, які вказують на професію чи характерну дію людини, яка дала їй прізвисько. Наприклад:
    • -ій (Палій)
    • -ай (Тягай)
    • -ло (Трясило)
    • -йло (Міняйло)
    • -ун (Тихун)
    • -ан (Мовчан)
    • -ик, -ник (Пасічник)
    • -ар (Кобзар)
До цих прізвиськ (або вже прізвищ) згодом могли додаватися нові суфікси, які утворювали вже нове прізвище, наприклад: Палійчук, Кобзаренко.

Третя група[ред. • ред. код]

Поширеність прізвищ на -ськ-, -зьк-, -цьк- серед українців
  • Третя група — суфікси, які вказують на місце проживання або походження людини.
    • -ський, -цький. Шляхетські прізвища (Вишневецькі, Острозькі, Хмельницькі) вказували на родовий маєток, власність, а у простих людей — звідки вони прийшли чи де народились (Полтавський, Хорольський, Житомирський). Цей вид прізвищ також поширений серед поляків та євреїв.[Джерело?]
    • в деяких випадках -ець, -єць (Канівець — з Канева, Коломієць — з Коломиї)
    • в деяких випадках -ий, якщо в корені географічний об'єкт (Яровий, Лановий, Гайовий, Загребельний)
Також:
  • Суфікси -чук, -ук, -юк вказують на географічне місце виходу роду[джерело не вказано 853 дня]. В даному випадку це полісся (люди, які живуть біля ПОля і ЛІСу, тобто ПОЛІСу). Найбільш розповсюджені прізвища в північних областях України, південна частина Білорусі, південний захід Росії, Полѣщі (за сучасним правописом країна Польща зберегла в собі унікальну назву Полісся. Буква -ѣ(ять) містить в собі дві голосні -і та -е тому пишеться Полѣша а читається Поліеша=Полєсся і люди, які проживають на цих територіях називаються полѣщУКами або полѣЧУКами).
  • Суфікс -ко вказує на походження від Козацьких родів[джерело не вказано 853 дня]. Найбільш розповсюджені по південній та південно східній частині України. Росія (Краснодарський край). Болгарія.
  • Суфікс -ич вказує на походження від племен які проживають в лісовій смузі (древовИЧи)[джерело не вказано 853 дня]. Найпоширеніші в Білорусі, північній області України, (також в Словенії та Сербії — це давні переселення які пов'язані з різними факторами: війни, кліматичні умови).
  • Суфікс -ец вказує на походження від Половців[джерело не вказано 853 дня]. Приклад: Половець, Данилець(нащадок Данила з роду половців), Дунаєць(з роду половців проживаючих на Дунаї).
  • Суфікси -ай та -ис, в яких незрозумілий корінь роду вказує на Литовське походження[джерело не вказано 853 дня]. (Історична пам'ятка про Велике князівство литовське. Приклад прізвищ: Дрибай, Вашай, Волошай, Куршай, Дукалис, Лобас. Звернути увагу на назви поселень Шауляй, Шакяй, Камаяй, Биржай, Вильнюс, Лентварис, Панделис.

Типові українські суфікси і закінчення прізвищ[ред. • ред. код]

́
У цій статті є неправильні посилання. Будь ласка, допоможіть виправленнямнеправильних посилань на правильні.

Походження прізвищ[ред. • ред. код]

Прізвища, утворені від імен:
Прізвища, утворені від професій:
  • Ремісники:
    • Базарник
    • Боднар (Боднаренко, Боднарчук)
    • Бондар (Бондаренко, Бондарчук)
    • Бортник (Бортниченко, Бортнар)
    • Бровар (Броваренко, Броварчук, Броварник)
    • Гончар (Гончаренко, Гончарук)
    • Гутник (Гутниченко, Гутничук, Гутненко)
    • Грабар (Грабаренко, Грабарук, Грабарчук)
    • Коваль (Коваленко, Ковалюк, Ковальчук)
    • Колісник (Колісниченко, Колісничук)
    • Кравець (Кравченко, Кравчук)
    • Крамар (Крамаренко, Крамарчук)
    • Кухар (Кухаренко, Кухарчук)
    • Кушнір (Кушніренко, Кушнірчук)
    • Лимар (Лимаренко, Лимарчук, Римар, Римаренко, Римарчук)
    • Мельник (Мельниченко, Мельничук)
    • Мірошник (Мірошниченко)
    • Муляр (Муляренко, Мулярчук)
    • Олійник (Олійничук)
    • Пекар (Пекарчук)
    • Староста (Старостенко)
    • Стельмах (Стельмащук, Стельмашенко)
    • Столяр (Столяренко, Столяревський)
    • Тесля (Тесленко, Теслюк)
    • Швець (Шевченко, Шевчук)
    • Шинкар (Шинкаренко, Шинкарук, Шинкарчук)
    • Чумак (Чумаченко)
  • Військові звання:
    • Гетьман (Гетьманенко, Гетьманчук, Гетьманський)
    • Хорунжий (Хорунженко)
    • Сотник (Сотниченко, Сотничук)
    • Писар (Писаренко, Писарчук)
    • Сердюк (Сердюченко)
    • Гармаш
    • Отаман (Атаманюк)
    • Осаула (Осауленко, Осавуленко, Асауленко)
  • На церковно-релігійну тему:
    • Апостол
    • Дяк — Дяченко, Дячук
    • Піп — Попенко, Попчук, Попович
    • Пономар — Пономаренко, Пономарчук, Паламар, Паламарчук, Паламаренко
    • Титар — Титаренко, Титарчук
Прізвища-іменники:
  • від назв предметів, страв, частин тіла, явищ:
    • Теліга, Сковорода, Кочерга
    • Борщ, Галушка, Куліш, Каша, Налисник, Корж
    • Зуб (Зубань), Губа, Нога
    • Мороз, Спека, Дощ, Зима
  • від назв рослин:
    • Береза (Березюк)
    • Будяк
    • Буряк
    • Верба (Вербовий)
    • Горох
    • Гарбуз (Гарбузюк)
    • Дуб (Дубенко, Дубович)
    • Липа
    • Смерека
    • Тополя
  • від назв тварин і комах:
    • Вовк, Ведмідь, Медвідь, Сиромаха (Росомаха), Кішка, Кіт, Пацюк, Щур, Тхір
    • Гоголь, Горобець, Дрізд (Дрозденко, Дроздович), Орел (Орленко, Орлович), Сокіл (Соколенко, Соколик), Чайка, Шпак
    • Жук (Жукович), Кліщ, Комар, Комаха, Муха
    • Змія
    • Худоба
Прізвища, утворені від назви національності чи етнографічної групи:
  • Басараб, Бесараб
  • Бойко, Бойчук, Бойченко
  • Болгаринович
  • Волох, Болох, Волощук, Волохівський, Болохівський, Волоський, Валаховський, Волощенко, Волошин
  • Гуцул, Гоцул, Гуцулюк, Гуцуляк, Гоцуляк
  • Лемко, Лемкович
  • Литвин, Литвиненко, Литвинюк, Литвинчук
  • Лях, Ляхович, Полулях, Ляшенко, Лященко, Ляшко, Ляшчук, Лящук, Ляшук
  • Мазур, Мазурчак, Мазарчук
  • Молдаван, Молдован
  • Москаль, Москаленко, Москалюк, Москальчук (тут треба бути уважним, бо слово «москаль» було відоме задовго до того, як ним стали називати солдатів російської армії або мешканців Московії. Москаль — професія металурга-чорнороба, поляки москалем називали запеченого до чорного коржика. В Реєстрі 1649 року є вже багато Москалів та Москаленків, але «москалями» російских стрільців ще не називали)
  • Мурин
  • Німак, Німець
  • Подолян
  • Поліщук, Поліщак
  • Румун
  • Русин, Русенко, Русенчук, Руснак
  • Татаренко, Татарчук
  • Турчин, Турчиненко
  • Угрин, Угринович, Венгрин, Венгринович
  • Циган, Циганенко, Циганюк, Циганко, Циганчук
  • Чех, Чехович
  • Щвед, Шведа
Прізвища, утворені від назви міста, місця:
  • Васильківський, Вишневецький, Вінницький, Городецький, Комарівський, Кривандовський, Лановецький, Острозький, Полтавський, Рафалович, Рафальський, Хорольський, Яворівський
  • Заболотний, Загребельний, Задорожній, Задорожнюк, Заозерний, Заоскільний, Зарічний, Лановий, Лісовий, Польовий, Садовий, Слободян, Слободяник, Слободянюк, Яровий, Яровенко.
Січові прізвища:
  • прикметник + іменник
    • Білоштан
    • Білоус
    • Красношапка
    • Кривоніс
    • Рябоконь
    • Синьогуб
    • Твердохліб
    • Тихолоз, Тихолаз
    • Чорновіл
  • дієслово + іменник
    • Вирвихвіст
    • Неварикаша
    • Непийвода
    • Перебийніс
    • Перелаз
    • Пробийголова
    • Тягнибок
    • Неїжпапа
    • Затуливітер
    • Неїжборщ
  • іменник + дієслово
    • Мукоїд, Мукомел
    • Бровар, Пивовар
  • утворені від січових прізвиськ
    • Куля (Куленко)
    • Рушниця

Поширення українських прізвищ[ред. • ред. код]

Словотворча будова українських прізвищ за матеріалами аналізу 14 тис. найбільш поширених прізвищ[2]
прізвища іменникового типучастка
прізвища, утворені морфологічним способом за домомогою суфіксації58,06%
прізвища, утворені лексико-семантичним способом8,29%
прізвища іншомовного походження3,65%
прізвища неясної будови і незрозумілого лексичного значення2,88%
прізвища, утоврені синтаксично-морфологічним способом2,54%
прізвища, утворені регресивним способом (безафіксні)1,35%
прізвища, утворені у формі родового відмінку0,65%
прізвища зі скам'янілих дієслівних форм0,48%
прізвища, утворені з прислівників службових і звуконаслідувальних слів і вигуків0,41%
усічені прізвища (абревіатури)0,10%
прізвища, утворені префіксальними утвореннями0,09%
всього78,50%
прізвища прикметникового типучастка
відносні прикметники з суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк-12,86%
присвійні прикметники з суфіксами -ів, -ов, -ин (їн), -ишин4,86%
членні прикметники і дієприкметники (за винятком закінчених на -ський, -цький)3,71%
інші нечленні прикметники0,07%
всього21,50%
Частота вживання суфіксів в українських прізвищах іменникового типу[2]
суфікстипові прикладичастка
-ук (-юк), -чукТарасюк, Глуханюк, Шевчук16,57%
-енкоГордієнко, Бондаренко, Миргородченко12,06%
-ак (-як), -чакЮрчак, Марущак, Подоляк9,82%
-ик, -їк, -никВасилик, Роїк, Килимник7,55%
-коКрутько, Ілько, Глушко, Жилко7,30%
-евич, -овичКонашевич, Федевич, Мельникович6,10%
-ецьКрикливець, Богуславець, Павлишинець3,56%
-ан (-ян)Білан, Грицан, Слободян2,43%
-каГевка, Гнатинка, Кукурічка2,23%
-ич, -аничАнтонич, Наталич, Сливканич2,15%
-ійПалій, Пилипчій, Бабій2,10%
-ун (-юн)Щебетун, Рябчун, Биюн2,10%
-ар (-яр)Чубар, Смоляр1,17%
-айБородай, Пристай, Грицай1,14%
-ух (-юх), -ухаПавлюх, Старух, Товстуха1,07%
-окЄвтушок, Рибачок, Зробок1,05%
інші21,60%
Станом на 2001 рік найпоширенішими прізвищами серед громадян України були:
  • Шевченко — 158 462 чоловік
  • Мельник — 158 042
  • Коваленко — 134 291
  • Бондаренко — 133 988
  • Ткаченко — 123 594
  • Кравченко — 113 851
  • Ковальчук — 100 598
  • Коваль — 91 339
  • Шевчук — 82 397
  • Савченко — 67 424
  • Лисенко — 66 506
  • Мороз — 65 645
  • Ткачук — 63 966
  • Петренко — 63 425
  • Бондар — 52 088 + Боднар — 22129[3]

Зміна прізвищ в контексті історії[ред. • ред. код]

В XVII-XIX ст. поступово зникають старі шляхетські україноруські прізвища, зате їм на зміну приходять нові, раніш не відомі. Нащадки старих боярських родів, вільних дружинників і общинників - основної маси громадян суспільства України епохи Київської Русі за кілька століть перетворились на незаможних козаків, а то й залежних селян-кріпаків. Це пояснюється історичними умовами і негараздами, які випали на долю представників українського народу в цей період. Серед іншого можна назвати масову зміну прізвищ православною шляхтою Речі Посполитої при вступі до Війська Запорізького під час Хмельниччини і після неї у середині XVII ст., потім репресії щодо представників відомих родів української старшини, які підтримали Івана Мазепу на початку XVIII ст.: "починаючи з 1708 р (анафема Мазепі) деякі призвіща були офіційно заборонені"[4], що змушували їх змінювати прізвища на "типові простонародні" і нарешті масове переведення бідних козацько-шляхетських родин у селянський, зокрема селянсько-кріпацький стан у кінці XVIII і на початку XIX ст. переважно на Правобережній Україні (заміна прізвищ на -ський прізвищами на -чук, -юк) - останній раз в часи правління царя Миколи I:
«для Російської Імперії велика кількість шляхти стала справжньою проблемою, бо на відміну від Польської держави, куди на протязі довгого часу входив і наш край, дворянський титул там надавався тільки знаним людям, спадкоємцям дуже багатих осіб або за значні досягнення в ім'я Імперії, звичайно, з матеріальною винагородою. Через це з середини XIX століття почався зініційований Миколою Першим процес декласації українсько-польської шляхти і перевід її в склад міщан і селян – звідси і зміна прізвищ, в основному, на найбільш поширені з суфіксами –енко (єнко) і -ук (юк), -чук »
[5].

Посилання[ред. • ред. код]

  1. Вгору↑ Масенко Л. Т. Українські імена і прізвища. — Київ: Знання, 1990. — 48 с.
  2. ↑ Перейти до:а б Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. Київ, 1966
  3. Вгору↑ «Найпопулярніші прізвища». УГТ. Архів оригіналу за 2013-06-25.
  4. Вгору↑ http://www.shumeyko.info/
  5. Вгору↑ http://www.brusilov.org.ua/Articles/Culture/00394.htm

Джерела[ред. • ред. код]

о

Немає коментарів:

Дописати коментар