КОРПОРАЦІЯ "УКРАЇНА": ВІД БІЛЬШОВИЦЬКИХ КОРЕНІВ ОГПУ ДО НЕОФЕОДАЛІЗМУ "ОФІСІВ"

   Історія та сучасність часто грають із народами у злу містику, де випадкові збіги літер оголюють реальну сутність державних систем.    Коли у 2019 році Генеральну прокуратуру України перейменували на Офіс Генерального прокурора, з офіційної назви юридично вилучили слово «Україна», бо ГПУ звучало, як нагадування радянщини і сталінізму. Тому замість класичної державної інституції виникла трилітерна абревіатура — ОГП. Проте суспільство миттєво дорахувало четверту ментальну літеру, яка зависла в повітрі символічним пророцтвом: ОГПУ.Для кожного, хто знає історію, це звучить як вирок.

   Радянське ОГПУ (Объединённое государственное политическое управление) у 1920–1930-х роках було головним каральним кулаком Сталіна. Саме воно ламало хребець українському селянству, створювало перші концтабори, вибивало під тортурами потрібні зізнання і стало безпосереднім архітектором та виконавцем геноциду Українського народу - штучного Голодомору.

   Сьогодні, через століття, українське суспільство з жахом і праведним гнівом констатує: радянська пуповина не перерізана. За фасадом європейських вивісок і модних назв ховається та сама неосталінська модель управління — держава, яку перетворили на закриту приватну корпорацію.

    Імітація як релігія, ось що втілюють нинішні чиновники вищого рівня, починаючи з президента. 

   Корпоративна логіка вимагає не результату, а звіту перед "акціонерами" та красивого маркетингу для "клієнтів". Ця імітація пронизує українську історію останніх 35 років та сьогодення наскрізь.

   Найбільш драматично це ми побачили в недавньому протистоянні Києва та Варшави.

   Коли ми українці озираємося на трагічні події Волинської трагедії  1943 року, то бачимо, як радянська та німецька спецслужби майстерно паразитували на реальному міжнаціональному конфлікті. Нацисти не прагнули істини, тавруючи всіх "бандитами" в справах Нюрнберга, а чекісти фабрикували допити й створювали псевдо-загони під виглядом УПА.  

   На відміну від нас Навроцький і Польща, з його подачі, не хоче це помічати і звинувачує в усьому українців.  А за спроби щось заперечити, чи згадати, як каральна машина держави - Армія Крайова, чинила не менші злочини, викликає негатив і погрози Україні не лише в Польщі. а навіть і в ЄС..

  Якщо під тортурами більшовицьких катівень люди підписували будь-що, проте цього поляки стараються не помічати і роблять своїм аргументом саме ці покази.

   Чи було протистояння і взаємне винищення?

   Радянська влада не вигадала конфлікт, але вона зробила все, щоб закриті московські архіви назавжди сховали правду про руку Москви, залишивши українців та поляків сам на сам із незагоєною раною.

   Що нинішнє протистояння висвітлило нам насправді?

   Головну проблему в Україні - минуло понад 80 років, але методи «Офісів» змінилися лише косметично. 

   Сьогодні, коли західні партнери вимагають від України реальної боротьби з корупцією як умови для вступу до ЄС, система знову вмикає режим більшовицької дезінформації:

   Кримінальні справи відкриваються сотнями, створюючи яскраву медійну картинку для Брюсселя, використовуючи той "Єдиний "зомбі" марафон",  Той самий. що прийшов на заміну вільних ЗМІ.

   Реальні фігуранти та олігархи спокійно виїжджають до Ізраїлю чи європейських курортів.

   Суть цинізму в тому, що Офіс Генпрокурора свідомо не надсилає офіційних запитів на екстрадицію та блокує роботу незалежних органів (НАБУ і САП) через підконтрольні суди.

   Це чистокровний необільшовизм: створення касти "недоторканної номенклатури", для якої закон є парасолькою від негоди, тоді як для пересічного громадянина він залишається каральним мечем, коли його за вкрадену курку можуть запроторити на 5 років.

    Але повернемось до Польщі.

    На цьому тлі спроби сусідньої Польщі втручатися у внутрішню політику України, диктувати, які прапори піднімати та яких героїв шанувати, виглядають як спроба повернутися до концепту «Східної Малопольщі».

   Український червоно-чорний стяг — це не вигадка радикалів XX століття. Це давній козацький військовий прапор, задокументований істориком Дмитром Яворницьким та увічнений на картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». 

   Це символ волі, який ОУН та УПА запозичили з козацької традиції, надавши йому нового значення — «червона кров на чорній землі».

   Ні Нюрнберзький трибунал, ні офіційне законодавство ЄС не забороняють цей прапор. Проте корпоративна українська влада замість твердої, суб'єктної дипломатії, яка б захищала національну пам'ять мовою паритету (нагадуючи полякам про злочини Юзефа Пілсудського чи акцію "Вісла"), часто обирає шлях кулуарних домовленостей. Чого дивуватись, коли на черговій ТСК нардепа Гончаренка, звучить про корупцію в усіх закордонних представництвах України.

   Тому не дивно, що держава-корпорація готова торгувати символами, якщо на вагах лежать фінансові транші чи політичні вигоди топменеджменту.

   Держава, де начебто прийшов кінець громадянському суспільству, сподіваюсь, все ж подолає корпоративних "слуг".

     Головна трагедія сучасності полягає в тому, що слово "Україна" зникає не лише з таблички Офісу Генпрокурора. Воно зникає з логіки державного управління.

   Ми живемо в часи, коли традиційні державні інституції замінені приватними структурами:

    Офіс Президента перетворився на раду директорів, де приймаються доленосні для країни рішення без участі парламенту та суспільства.

    "Радники" та "ефективні менеджери", які не є держслужбовцями і не несуть жодної юридичної відповідальності перед судом, керують міністерствами та силовими блоками, розкрадаючи міліардами та будуючи будиночки-палаци в " Династії" для " Вови".

   Громадяни перетворені на "клієнтів" цифрових застосунків і в рабів, бо навіть щоб щось через інтернет дізнатись в своєму персональному кабінеті, вимагається підпис через " ДІЮ", що розробив "слуга" Федоров. Так, той Федоров, за якого зараз вийшов весь "зелений електорат", начебто в протистоянні проти рішення  Зеленського. Кожен крок Зеленського  і його "ефективних менеджерів" корпорації Україна все далі відсуває нас від ЄС.

    Держава більше не бачить у народі носія суверенітету — вона бачить у ньому ресурс, який потрібно грабувати,  а не обслуговувати, а замість того, щоб виконувати передвиборчі обіцянки хоче контролювати.

    Шлях до ЄС для такої системи перетворився на ту саму «моркву для віслюка». Народу декларують європейські цінності, але верхівка робить усе, щоб реального вступу не відбулося, адже прозорі європейські суди та автоматична конфіскація майна корупціонерів знищать саму суть цієї корпоративної схеми.

    Таким чином абревіатура ОГПУ повернулася не випадково. Вона стала дзеркалом, у якому сучасна українська владна "еліта" може побачити своє справжнє ментальне коріння. Не можна побудувати європейську державу, використовуючи сталінські методи контролю, більшовицьку зневагу до права та корпоративну закритість від власного народу.

   Україна — це не приватний офіс і не акціонерне товариство. Це країна, яка стікає кров'ю за право бути вільною. І першим кроком до цієї волі має стати повернення держави її єдиному законному власнику — українському народові.

Сталь, Вода і Воля: Як козаки побудували унікальну систему національного спротиву в Дніпрі

    Щоб зрозуміти, що допомогло в криваві дні лютого-березня 2022 року згуртуватись та вистояти, варто заглибитись в історію боротьби однієї людини.

    Прикладом цього є життєвий шлях Олега Черненка (Козака Ворона) — отамана ГО "Старосамарська сотня ВЗН", журналіста, майстра-реставратора, керівника Центру військової підготовки "Січеслав" та активного діяча козацького товариства "Золота паланка".

    Він зміг поєднати тисячолітні козацькі традиції запорожців з передовими військовими технологіями XXI століття, створивши автономну систему підготовки воїнів, яка сьогодні дивує навіть закордонних журналістів. Це розповідь про те, як воля однієї людини та вірність побратимів здатні побудувати міцний міст між славетним минулим та переможною реальністю.

   Все розпочалось задовго до повномасштабного вторгнення московських окупаційних військ. Для Олега Черненка шлях активного захисту української незалежності загартувався взимку 2013–2014 років. Під час Революції Гідності та на початку російської агресії він обійняв традиційну козацьку посаду бунчужного обласного формування «Самооборона Майдану». У козацькому звичаї бунчужний — це  керівник, що передає команди та тримає ті нитки, якими керуються підрозділи, людина беззаперечної довіри побратимів, яка координує дисципліну та безпеку всієї структури.

   Перебуваючи в самому епіцентрі революційних подій, Козак Ворон виконував унікальну місію — фіксував подвиги бійців та злочини режиму на камеру (зокрема легендарний штурм 26 січня 2014 року). Навіть на 20-градусному морозі, під струменями водометів, він не випускав техніку з рук. Результатом цієї ризикованої праці став масштабний архів із 40 дисків (понад 300 годин унікального відео- та фотоматеріалу), який згодом був переданий до Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького разом із реальними артефактами 4-ї сотні Майдану — такими як  особисті речі, документи, друкована продукція та навіть зразок закривавленого щита.

   Найбільш критичний момент настав весною 2014 року, коли Кремль намагався реалізувати сценарій "русской весны" на сході України. У Дніпрі цей план був повністю зламаний завдяки чіткій та рішучій стратегії патріотичних сил. Обласна "Самооборона Майдану" під керівництвом козаків взяла під охорону будівлю Обласної ради, не давши колаборантам жодного шансу зібрати кворум та провести сепаратистські рішення через місцевих депутатів. Водночас побратими з "Правого Сектору" міцно тримали Облдержадміністрацію (ОДА). Це єднання та чіткий розподіл об'єктів заблокували ворожі наміри й не дозволили створити фейкову "Дніпропетровську народну республіку". Місто встояло і стало головним форпостом оборони України.

   У 2016 році медійна місія Олега Черненка переросла у професійну журналістську та блогерську діяльність на платформі інформаційного ресурсу "Слава нації", де він став потужним голосом ветеранського, козацького та патріотичного руху України, особливо коли козаки перешкодили прийняттю закону про козацтво з генералів та маршалів лампасного кізяцтва.

   Паралельно з громадською діяльністю розвивався і творчий талант Олега Черненка. Його шлях у деревообробці розпочався задовго до Майдану з художнього різьблення, де він створював шедеври сакрального мистецтва (різьблені рами та кіоти для ікон). З часом цей досвід еволюціонував у складну, ювелірну реставрацію антикваріату.

   Багато років майстер давав друге життя унікальним історичним речам:

• Антикварні меблі: Відновлення масивних старовинних скринь, комодів та столів із суворим дотриманням автентичних технологій минулих століть.
• Корпуси годинників: Реставрація складних дерев'яних корпусів для настінних та масивних напольних годинників, де важливо зберегти не лише первинну геометрію, а й акустичні (резонуючі) властивості дерева для правильного звуку курантів.
• Раритетні грамофони: Відновлення дерев'яних резонаторів та коробок старовинних музичних апаратів, що повертає їм автентичне, чисте звучання.
• Авторські роботи відзначались унікальністю і дивували навіть іноземців:

   Набори стільців зі столом для їдальні, виготовлені з черешні, або унікальні ліжка з дубовим різьбленням в стилі бароко. Також з ажурним ліжком в стилі рококо та ще зі столом для спальні з дзеркалом та потаємними шухлядками. Унікальним і був цілий набір з дубу де все було в стилі ар-нуво: дзеркало, настінна вішалка, комод та підставки для взуття.

   Важливою платформою для розвитку культурних та просвітницьких ініціатив Олега Черненка стала активна діяльність у складі козацького товариства "Золота паланка". Саме в цьому авторитетному середовищі, яке плекає традиції Самарської паланки Вольностей Запорозьких, розгорталося багато знакових проєктів майстра, а інформаційні ресурси організації детально фіксували та популяризували його внесок у відродження українського лицарства.

   Ця пристрасть до збереження матеріальної культури вилилася у створення "Музею боротьби за Україну", значна частина якого функціонує як "Козацький похідний музей". Понад 20 років Олег Черненко особисто збирав, викуповував та реставрував унікальну колекцію (від кам'яних зернотерок, скіфської зброї та середньовічних мечів до козацьких порохівниць, фальконетів та трофеїв сучасної війни).

   Цей музей на колесах під егідою козацьких товариств регулярно виїжджає у школи та стає головною окрасою найбільших військово-патріотичних, історичних та етнографічних фестивалів по всій Україні. Тут немає нудних лекцій та засклених вітрин — відвідувачі можуть приміряти автентичні кольчуги та відчути вагу справжнього металу, а відкриття заходів часто супроводжується гучними залпами чавунних гармат. У 2021 році музей отримав постійне приміщення у Дніпрі, де регулярно проходять спільні виставки з першим в Україні Музеєм АТО, наочно демонструючи спадкоємність поколінь від січових пластунів до сучасних воїнів ЗСУ. На жаль, приміщення владні чинуші продали, не дивлячись,  що це був осередок культури з музеєм, клубом ветеранів, та слугував для відродження тут на Лівобережжі "Мануйлівської просвіти", тому поки чекаємо на інше.

   Те, що вік та здоров'я не дали ввійти до спецпідрозділу  батальйону "Січеслав", принесло інші плоди в цивільному житті. Поки побратими відстоювали територіальну цілісність на Сході країни в тилу відбувалось мирне життя.

   У 2016 році Олег Черненко офіційно очолив козацьке товариство — ГО "Старосамарська сотня  ВЗН". Головним символом його отаманства став унікальний проєкт історичної реконструкції— будівництво 9-метрового плоскодонного козацького струга, створеного за кресленнями археологічних знахідок на Босфорі та вивчення опису Боплана, та спущеного на воду в 2020 році.

   Унікальність цього проєкту полягала у глибокому відродженні стародавніх технологій суднобудування. Замість використання грубої механічної сили чи штучного вигинання домкратами, майстри спиралися на природні властивості деревини. Знаючи унікальну структуру дерева, козаки враховували, що одна сторона стовбура є сильнішою за іншу, тому під власною масою та за правильного розподілу ваги деревина сама вигинається у необхідну природну форму судна.

   Протягом року борти струга були нарощені, і сьогодні цей автентичний човен, оснащений двома чавунними фальконетами (човновими гарматами), здійснює походи по Дніпру, демонструючи славу українського флоту та слугуючи базою для вишколу молоді на воді та реабілітації ВПО та воїнів.

   Голосно пролунали гармати човна та артилерії на святкуванні 30 річниці Незалежності коли на Сірко мега-фесті козаки зробили неперевершену реконструкцію - відтворення реального

епізоду часів Мазепи, захоплення козаками Новобогородицької фортеці з ріки і суші. Козак Ворон особисто розробив сценарій, а козаки Дніпра та Самарі разом з Нацдружиною втілили його в життя.

   На жаль, мирне життя в тилу було перерване нічним бомбардування Дніпра та інших міст України в лютому 2022 року.

   Початок повномасштабного вторгнення вимагав радикальних та системних рішень. Козак Бандера спільно з  Вороном та  військкоматом створив волонтерський штаб, який працював як професійний мобілізаційний фільтр: прямо з черг відбирали підготовлених добровольців і відправляли у війська, а непідготовлених старались направити до діючих громадських формувань та самоорганізованих груп за місцем проживання. Саме вони почали будувати оборону навколо міста і потребували допомоги.

   Тоді ж у лавах 108-ї окремої бригади ТрО була створена окрема козацька рота контрдиверсійної боротьби "Січеслав" (Пізніше переіменована). Бійці цієї роти, полювали на ворожі ДРГ, виявляли коригувальників вогню та захищали критичну інфраструктуру регіону. Випускники та помічники Центру показали найвищий рівень підготовки: багато з них пройшли шлях від командирів розвідгруп та штурмових рот до начальників штабів бригад та командирів штурмових батальйонів ЗСУ (128-ма, 108-ма бригади та інші бойові частини).

   Комендантський та інструкторський склад Центру розпочав масштабну роботу з непідготовленими цивільними громадянами. Спеціально для них було створено окрему навчальну роту "Січеслав", де курсанти проходили повний курс навчання з нуля. На основі цього досвіду команда Центру розробила власну навчальну програму Базової загальновійськової підготовки (БЗВП), яка, завдяки командиру окремої роти "Січеслав" в складі "Варти Дніпра" Олександру Гондарю, була офіційно затверджена Міністерством оборони України:

• Повний курс БЗВП для 300 військовослужбовців;
• 100-годинна спеціалізована програма для цивільних.

   Ба більше, Олег Черненко та його команда протягом пів року за власний кошт створювали, облаштовували та наповнювали кадрами Офіційний обласний центр підготовки, де частина інструкторів "Січеслава" працює й донині, масштабуючи цей унікальний досвід на рівні всієї області. Сама програма є "живим організмом" — вона постійно еволюціонує на основі актуального бойового досвіду побратимів та інструкторів.

    Щоб якісно працювати потрібно було забезпечити матеріальну та тренувальну базу.

Матеріальне наповнення Центру "Січеслав" повністю здійснено за власні особисті кошти Олега Черненка. Позаздрити такому арсеналу може будь-який центр: тут немає комп'ютерних інтерактивів чи легких пластикових муляжів — курсанти тренуються виключно із справжньою, автентичною, але вихолощеною (деактивованою) зброєю. Це закладає правильну м'язову пам'ять, тактильне відчуття металу, вагу та розуміння механіки бою.

    Сама природа та закинута інфраструктура Придніпров'я під керівництвом Олега перетворилися на унікальний тактичний полігон, який ідеально моделює сучасний тип війни:

1. Промзона та місто (CQB): Тренування із зачистки приміщень та ведення ближнього бою проходять у будівлях закинутого винного заводу серед реальних завалів, підвалів та перекриттів.
2. Ліс та плавні Дніпра: Залишки лісу на березі річки (місце реальних переправ часів Другої світової) та очеретяні канали слугують базою для відпрацювання прихованого висування та тактики козацьких засідок методом Force-on-Force (двостороння тактична гра група проти групи, яка миттєво вчить бійців мислити автономно і готує майбутніх командирів та інструкторів).
3. Гірська підготовка та евакуація: Курсантів вчать наводити канатні переправи через яри та річки, а також здійснювати складну евакуацію поранених (CASEVAC) по мотузкових системах під кутом.
4. Тактичні дороги: Мережа доріг, де повністю відсутній сторонній транспорт, дозволяє до автоматизму відпрацьовувати правильний перехід відкритих ділянок підрозділом у бойовому порядку під вогневим прикриттям.

   Ефективність Центру привернула увагу світових ЗМІ. Про вишколи "Січеслава" зняли розлогі репортажі журналісти з Іспанії, Італії та Франції, а прямо напередодні Глобального саміту миру великий сюжет випустило Швейцарське державне телебачення. Європейських репортерів найбільше вразив феномен тотального народного спротиву: вони були приголомшені, коли побачили звичайних українських дівчат-курсанток, які на рівні спецназу долали мінні поля, обходили розтяжки-пастки та успішно штурмували командні пункти.

    Але жоден підрозділ, що в тилу, що на війні не може існувати без підтримки волонтерів. Це було доведено ще в часи Майдану та під час відстоювання територій з 2014 до нападу.

    Олег Черненко та його однодумці побудували надійну волонтерську екосистему, яка забезпечує матеріально-технічний тил безлічі підрозділів на передовій:

• Команда Центру за допомогою 3D-друку масово виготовляє та безкоштовно передає на фронт пристрої швидкого заряджання (лоадери) для набоїв різних калібрів (5.45, 7.62, 5.56), постійно проектуючи нові корисні деталі для дронів.
• Діє унікальний, класичний козацький місток: "Фермери - Волонтерки - Вояки". Фермери безкоштовно надають первинну сировину (м'ясо, овочі, борошно), команда волонтерок на кухнях переробляє її на домашні тушонки, сухі борщі та свіжий хліб, а координатори Центру оперативно доставляють готові гарячі калорії безпосередньо в окопи бойових підрозділів на передову.
• Допомога іноземців. Коли колишні українці надсилають, хоч і невеликі, але достатні кошти, щоб на постійній основі допомагати воякам найнеобхіднішими малими речами, як шкарпетки, труси, кава. А "Павучари Дніпра" шиють унікальні складні матраци для бійців, що мають величезний попит.

   Таким чином ми побачили на прикладі Олега Черненка (Козака Ворона), як одна людина, спираючись на козацькі традиції Запорозької Січі,  "Золотої паланки", Старосамарської сотні та вірних побратимів, здатна побудувати оборонний комплекс державного та міжнародного рівня. Від захисту Облради у 2014 році до сертифікованих Міністерством оборони програм БЗВП, відродження технологій дерев'яного флоту та реставрації столітнього антикваріату — кожне його рішення доводить: козацький дух запорожців живий, гнучкий та непереможний. 

Слава Нації! Смерть ворогам!