ХАРАКТЕРНИК ІВАН СІРКО
23-06-2010
1
52287
|
Сірко - 1605-1680рр.
Життя цієї людини оповите легендами.Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 – 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка (за жодної поразки їх набралося 55!) визначний дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький.
За все своє довге життя Сірко не програв жодної битви, заслуживши у татар прізвисько "Урус - шайтан", а у одноплемінників славу перевертня. Звідси й прізвисько: Сірко, тобто, вовк. Вмираючи в глибокій старості, Іван Сірко написав у заповіті, що якщо козакам стане нелегко, то щоб узяли з могили його праву руку і з нею йшли в бій. Навіть мертва рука отамана наводила жах на татар.
Медаль України 500 років Запорізькому козацтву. Отаман Іван Сірко
Відзначаючи ці якості, треба б наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим. На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.
Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з початку XVII ст.), народна пам’ять пов’язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвітньовідомій картині Іллі Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султану” відтворено образ Сірка, хоча про портретну подібність говорити важко – адже до нас не дійшла іконографія героя.
Сірко в старості |
Але й у сьогодення, віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко, він приходить героєм історичних романів, повістей, п’єс, оповідань, поем і віршів.
Літопис життя Івана Сірка – це суціль карколомна одіссея, в хитросплетіннях якої можна і заплутатися. Навіть рік і місце його народження достеменно невідомі. Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук із Києво-Могилянської академії, вважає, що майбутній кошовий народився на Поділлі.
Більшість дослідників називає його батьківщиною селище Мерефа на Слобожанщині. Практично немає свідчень про перші 35-40 років життя Сірка.
Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: „І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... „Нужда закон змінює”, – часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я”.
Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали прецікаві події - облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали „ключом від Ла-Маншу”). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки „розібралися” з супротивником за декілька днів.
Сірко. Художник С. Рєков, Україна, Дніпропетровська обл. м. Нікополь |
На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!
Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка.
1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його кончини. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). У „Літописі” Самійла Величка читаємо: „...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир”.
Сучасник так писав про кошового: „Іван Сірко – превеликий колдун. Недарма його турки називали шайтаном”. Для воїнів ісламу, потурчених він і справді був лихим воїном...
Гордомисл Відоменко - http://kozaky.org.ua
Про Сірка у Вікіпедії - Читати
(Графічна та скульптурна реконструкція Г.Лебидинської) |
Відважний лицар був похований на козацькому цвинтарі неподалік Чортомлицької Січі «з многою арматною і мушкетною стрелбою і со великою всего войска Низового жалостию, яко по том вожду своем справном и щастливом ... которого все войско зело любило и за отца своего почитало». У 1967 р. Сіркове поховання, розташоване в межах с. Капулівка, у зв’язку з наближенням Каховського моря було перенесене на нове місце — курган Сторожова Могила. Під час розкопок, проведених тут, був складений акт, що, зокрема, зафіксував таке:«...Скелет похованого лежав випростано на спині, головою на захід, права рука зігнута в лікті так, що кисть її була на грудях, ліва також зігнута в лікті, кисть — у ділянці живота... Череп частково ушкоджений, розтрощена лицева частина, що збереглася у фрагментах... У верхній щелепі немає жодного зуба, ямки зубів позаростали, окрім двох, з лівого боку. На нижній щелепі збереглося два останніх зуба, тобто зуб мудрості й останній кутній. Ямки решти зубів позаростали повністю... Плечові кістки обох рук у місцях прикріплення м’язів мають значні горбки, внаслідок чого тут діаметр кістки більший на один сантиметр. Як на правій кисті, так і на лівій бракує деяких фаланг пальців».
МОГИЛА ІВАНА СІРКА
Могила кошового отамана Війска Запорозького Івана Сірка (1680) біля села Капулівка, Нікопольський район, Дніпропетровської області
ЯК ХОВАЛИ СІРКА:
- Вперше полководця поховали 2 серпня 1680 на козацькому кладовищі біля Січі. Після невдалої спроби гетьмана Івана Мазепи здобути для України незалежність у 1709-муросійський цар Петро І наказав зруйнувати Січ. Тоді ж москалі сплюндрували кладовище. Арканами розвалили хрести. Зі свіжих могил витягали козацькі тіла, відрубували їм голови, вішали.
Росіяни хотіли поглумитися і з Івана Сірка, але капулянці врятували тіло. Напоїли карателів. Вкрали труп отамана і перепоховали його в Ризі. У 1732 році козаки викупили в капуловского діда Мазая шматок землі і перенесли могилу Сірка. Через 20 років росіяни розбили камінний надгробок, розрили курган, але до труни не докопалися. Коли відійшли, селяни через кілька днів відновили курган. Землю нагрібає 4-метрової дубової дошкою, з боків якої запрягли по парі волів. Могила простояла до 1967 року, поки Каховське водосховище не підступило до неї впритул.
Актриса Марія Капніст була далекою родичкою отамана Івана Сірка. |
Курган розрили при світлі фар і ліхтариків, Пошкодили бульдозером труну. Кістки отамана переклали в просту соснову труну і поховали на нинішньому місці. Поклали Сірка в чужий курган - у могилу якогось скіфського царя. Голову відправили до Москви професору Герасимову, щоб зробив скульптурний портрет.
Череп повернули в 1990 році. Він 10 років припадають пилом у сейфі Нікопольського райради, поки 21 серпня 2000-го кістки не переклали в новий дубову труну. Леонід Бурда каже, на круглі дати до могили Івана Сірка приїжджають нащадки отамана. У Сірка було двоє синів і двоє дочок, - розповідає. - Хлопці загинули в боях, а про дочок історія згадок не залишила. Залишилися далекі нащадки його брата.
Однією з них була актриса Марія Капніст. Вона знімалася у фільмах "За двома зайцями", "Дике полювання короля Стаха", "Іванна", "Руслан і Людмила". Графиня народилася в 1915 році. Приїжджала на могилу Сірка в 1990-му. Жила в мене. Поговорили з нею про її пращури цілу ніч. Люди в селі тицяли пальцем на бюст Сірко і дивувалися, як вона схожа. Три роки тому Марія Ростиславівна померла.
Могила Сірка |
На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: „Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я”.Саме тут варто звернутися до феномена „характерництва”. Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були „характерниками” (серед них – Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Дмитро Нечай і найбільший характерник із них – Іван Сірко). Це козаки, які володіли магією, – могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води („на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть”). Офіційна церква звинувачувала „характерників” у чаклунстві.
Наведені особливості лягли в основу двох «документальних» портретів Івана Сірка, створених Г. Лебединською: графічного, який відтворює риси отамана в останні роки життя (з урахуванням старечих змін, що спричинили западання щік та губів), та скульптурного, де він зображений у розквіті сил.
ЦІКАВИЙ ФАКТ:
За наказом Михайла Кутузова з України була доставлена висохла рука Сірка, і з нею три рази обійшли навколо Москви
ЧИТАТИ ПРО ХАРАКТЕРНИКА УСТИМА КАРМЕЛЮКА
ДОДАТКИ
З "Історії Русів"
Сірко сей був в роді своєму людиною незвичайною і єдиною. Він з малочисельним військом своїм завше щасливо воював і був переможцем, не зводячи, однак, ні з ким неправедної війни. Баталії у нього вважалися за іграшку, і жодної з них він не програв. Татари Кримські й Білгородські, тії страховища і бич усім народам, були у Сірка полохливими оленями та зайцями. Він декілька разів проходив наскрізь їхні оселі та укріплення, декілька разів заганяв усіх Татар аж у Кефські гори, де й самі Хани їхні не раз крилися по ущелинах та чагарниках гірських. Татари вважали Сірка за великого чарівника і звичайно титулували його Руським шайтаном, але в суперечних між собою справах віддавалися на його суд, мовляв: "Як Сірко скаже, так тому й бути". При великих своїх користях і здобичах не був він анітрохи зажерливий і корисливий, але все те йшло на інших і навіть на його ворогів. Одна татарка того аулу, звідкіль відігнали були запорожці худобу, з'явившись до Сірка з малими дітьми, скаржилася йому, що в неї забрано ви-суджену нею корову, яка у неї одна й була, і "чим же мені годувати дітей?" Сірко зараз вернув увесь табун скотський того аулу і наказав аулові, коли за-бракне татарчиній корові молока, щоб вони всією громадою дітей її од своїх корів молоком годували, а на одяг їхній дав матері декілька штук з наказом, щоб вони, як виростуть, не воювали з Русаками. Словом кажучи. Сірко був людиною дивовижною і рідких прикмет щодо хоробрості, заповзятливості та всіх військових успіхів; і при достатньому числі війська легко міг зробитися Тамерланом або Чінгісханом, себто великим завойовником. А проте був він і Запорожець, себто рід блазня або навіженого. Одного разу писав до нього Гетьман Самойлович, дорікаючи, що на Запорозьких степах кочують вільно деякі аули Татарські. Він на теє йому відписуючи, що робить так з ласки Війська, з причин недороду в Татар трави і що при такій нагоді і вони інколи од них рівномірною ласкою користуються, закінчив нарешті, тим: "Якби й дідько, пане Гетьмане, допомагав людям у крайній Їх нужді, то гребувати тим не випадає, бо кажуть люди: нужда і закон зміняє. А як ми, живучи з татара-ми по-сусідськи, допомагаємо одне одному, то се розумному, анітрохи не дивно, а то нам тільки дивно, що ти. Пане Гетьмане, багато коло нас хархи-руєш, немов твій покійний батенько на хавтурах з парафіянами у Зінькові, чого ми й Вам упрійме бажаємо".
[Історія Русів. - С.225-226].
З ХРОНІКИ ВЕСПАСІЯНА КОХОВСЬКОГО
Страшний був орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер, перевищуючи цим Дорошенка. А в Криму його ім'я наганяло такий пострах, що орда щодень пильнувала й була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Навіть дітей татарських, коли вони плакали і іх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи "Сірко йде", і діти замовкали, не плачучи більше. Сірко був гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках і, що найбільша рідкість серед козаків - завжди тверезий. Влітку він перебував на порогах, а взимку - на українському пограниччі. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, раз у раз бився з татарами, проти яких мав природну й невблаганну зненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.
[Historia Panovania Jana Kazimiera Przez Nieznajomego Autora Wydana Z Rekorisu Przez Eduarda Raczynskiego. - Poznan.1840. -S.245].
З ТАЄМНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ КОЛИШНЬОГО
ЗАПОРОЗЬКОГО ПИСАРЯ БИХОВЦЯ ПРЕДСТАВНИКАМ РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ
У МОСКВІ 1680 РОКУ
Коли Сірко був кошовим, то від нього не було жодного добра для великого государя. А сказати йому про це ніхто не смів, тому що всі, чи внаслідок волі Божої, чи внаслідок хитрощів якихось, дуже його боялися. Що він намислить, бувало, те й зробить. А якби хто не хотів йому коритися, того б негайно убили, бо у нас всякому вольность. Коли б Сірко на кого скоса глянув, тому без будь-яких розслідувань негайно смерть була б. Сірко не бажав добра великому государеві, тому що, по-перше, був на засланні в Сибіру, а по-друге, через гетьмана Самойловича, від якого Сірку, його дружині та дітям багато неприємностей та образ було і який одібрав у Запорожжя маєтності та промисли і не присилав запасів.
[Яворницьккй Д.Іван Дмитрович Сірко. - С.158-159].
ЛИСТ ІВАНА СІРКА ДО ВЕЛИКОГО ВІЗИРЯ
ХАНА МУРАД-ГІРЕЯ ВІД 14 (4) СІЧНЯ 1680 РОКУ
Найяснiша царська величність (Федір Олексійович. - Ю.М.) московська, вислав свого посла до ханської величності через Запорожжя. А коли (посол) на Кіш цього часу приїхав, то, не затримуючися його, ми відпустили (посла) із своїм провідником до городків (Іслам-Кермену та ін. - Ю.М.). А для того спішили до городків, бо почули про виступ хана з військами (у похід. - Ю.М.). При цій оказії посилаємо вашій вельможності наш особливий уклін з поздоровленнями, бажаючи, щоб завдяки чесній пораді і праці вашої вельможності перед ханською величністю возсіяв між монархами і народами святий мир, про який кожен народ благає Господа Бога. Про нашу ж до ханської величності і всієї держави кримської непорушну дружбу сповіщаємо, що її жодними заходами ніхто розірвати не може. А хоч би ханська ве-личність і не відмовився від задуманого військового походу, ми не через це не хочемо виявляти жодної переміни. Нині ми просимо вашу вельможність лише про заступництво у ханської величності, щоб наші запорізькі посли були без затримки пропущені до нас, а через них хан міг подати нам всіляку надію від військ своїх. Позостаємо при цьому вельможності вашої у всьому зичливий і покірний Іван Сірко, отаман кошовий Війська Запорозького Низового, з товариством. З Коша січня у 4 день 1680.
[М И Ц И К Ю., Кравець М. Останній Лист Івана Сірка // Борисфен - 1991.-№5.- С.11].
З ПОВІДОМЛЕНЬ НІМЕЦЬКОМОВНИХ ГАЗЕТ 1680 РОКУ
Варшава, 17 грудня 1679 року.
З України мав його королівська величність звістку, що Сірко добру акцію вчинив над замками, вибудуваними турками проти Запорожжя, а також зробив напад на Крим і там спалив кілька сіл.
* * *
Львів, 20 квітня 1680 року.
Сірко також почав шукати собі прих
ильників, бо він не одержав своєї платні. Але (потім) був задовільнений царем, швидко діставши від нього гроші, а Запоріжжя - харчі. Татари, що перебувають при Хмельницькому, раз у раз підпадають загонами під Київ і чинять великі шкоди. Хмельниченко дошкуляє фортецям, у котрих стоять залоги його королівської величності.
* * *
Львів, 30 серпня.
Сірко писав до Самойловича як до козацького гетьмана, просячи допомогти. Той йому послав 10 000 московитського люду від Конотопа та два полки полтавських і миргородських козаків, а до того ще й 500 калмиків. З ними Сірко вирушив на Запорожжя, а що станеться, покаже час. У цьому війську мали козаки вимагати від Самойловича, щоб він поклав булаву. Але той відповів, що він її отримав не з Їхньої, але царської милості й ласки. Але козаки хотіли, щоб гетьманом був ніхто інший, тільки Сірко.
[Leipz. Post-und Ordinar Zeitungen (Лейпціг). - 1680].
* * *
Львів, 29 березня (10 квітня) 1680 року
(повідомлення з Білої Церкви від 19 березня).
Полковник Сірко з султаном учинив амністію, тобто пустив у непам'ять (давні справи. - Ю.М.). Він послав своїх послів до московського царя, щоб передати йому: у разі якщо нинішній московитський козацький гетьман Самойлович не буде усунутий і якщо на його місце не поставлять іншого, то він (Сірко) вдається під протекцію і охорону султана.
* * *
Львів, 21 (31) травня 1680 року
(повідомлення з Білої Церкви від 19 травня).
Син Сірка мав відбути весілля з дочкою покійного Брюховецького. З цієї причини мали зібратися козаки, які запрошували до себе старого Сірка та Корсу (?). Але той (Сірко) їм відповів, що в нього немає бажання йти на Сибір.
[Ordinari Wochen-Zeitung (Цюріх). - 1680].http://kampot.org.ua/ukraine/history_ukraine/kozactvo/333-xarakternik-ivan-sirko.html
Немає коментарів:
Дописати коментар