Журналіст iLikeNews.com
Україна позаминулого століття жахає своїми сексуальними традиціями
На творчій зустрічі в книгарні «Є» Ірина Ігнатенко кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка презентувала свою книгу «Тілесність та сексуальність в традиційній культурі українців».
Книга являє собою історико-етнографічне дослідження про найбільш табуйовані потаємні сторони традиційної української культури.
Під час презентації авторка розповіла про те, що робить її роботу переконливою.
- Дані для книги були зібрані в польових умовах в різних регіонах України. Я їздила по маленьких селах та опитувала бабусь. Багато хто говорив мені: «Як ж можна про таке питати?» Насправді я нічого не випитувала, люди розкривались та ділились зі мною спогадами. Людей старшого віку неможна недооцінювати. Бабуся може не згадати, що робила вчора, але як вона кохала, дівувала та ревнувала, вона ніколи не забуде. Деякі відповіді на свої запитання я знайшла шляхом вивчення праць етнографів ХІХ – початку ХХ століття.
Ірина говорить, що жінка повсякчас була заручницею усіляких заборон чи, навпаки, примусів - залежно від стану свого тіла.
- Мова далеко не лише про зберігання цноти до шлюбу, як нам сьогодні уявляється. Зараз нікого не дивує і не лякає таке нормальне фізіологічне явище як «менструація», та саме з ним у позаминулому столітті були пов’язані численні заборони і забобони, як то обмеження «в ці дні» на участь у родинних обрядах, відвідування церкви, виконання певної роботи, приготування певних страв. Порушення цих правил вважалося великим гріхом і пояснювалось «нечистотою» жінки.
Зі слів авторки свій «специфічний» стан, приховували від загалу тільки дівчата.
- Про місячні замовчували лише молоді дівчата, звісно, без засобів гігієни це було не естетичним видовищем. А заміжні жінки не приховували свого стану й досить часто ходили з плямами на сорочці. І не тому, щоб громада була в курсі, коли в неї «це», а щоб, коли в когось в родині, приміром, дитина захворіє, ті не гадали: хто ж то на хрестини прийшов з місячними? Всі вірили, що жінка в такі дні приносить біди, хвороби, невдачі, поганий врожай тощо.
Ірина Ігнатенко розповіла, що Київщина, Полтавщина, Чернігівщина та Полісся відзначились найжорстокішим українським обрядом «Комора».
- «Комора» - це позбавлення молодої цноти під час весілля (не плутати зі шлюбною ніччю). Наречених перевіряли на сторонні гострі предмети, закривали у коморі на 5 – максимум 30 хвилин і чекали на результат під дверима. В цей же час усіляко їх підганяли і співали обрядові пісні, які тепер можна відшукати у збірках «сороміцького» фольклору. Бувало й так, що наречений не міг виконати свого шлюбного обов’язку, не виходило у нього - аж до плачу. В такому разі на допомогу йому приходив дружко. Це підтверджує цілий ряд цитат з праць дослідників минулого і позаминулого століття на кшталт «молодий здрехвіть, то дружок спользуєця моментом». Інший варіант розвитку подій – сама молода чи свахи «здобувають калину» просто руками. Жінка не належала не лише собі, але й своєму чоловікові. Вона була власністю родини чоловіка і сільської громади, яким здобування крові і її демонстрація було важливішим, ніж перший секс молодих та й, взагалі, те, хто в неї буде першим чоловіком.
Авторка зазначила, що попри надсерйозну увагу до дівочої цноти, дівування українок було не таким уже й цнотливим.
- В ряді регіонів була поширена практика «спільного спання». На правобережній Україні не було зафіксованого такого звичаю, а от на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині та Поліссі вечорниці набрали найвиразніших форм. Парубки цілеспрямовано розбещували дівчат, користуючись їхньою необізнаність про статевий акт, добре розуміючи, яку шкоду (чи навіть долю) завдають дівчині, і що наслідки для неї можуть бути трагічними. Серед моїх «польових» матеріалів зустрічаються розповіді чоловіка про розбещення дівчат їхньою компанією хлопців, як вони з друзями обирали дівчину, «піддурювали», а потім по черзі до неї ходили, погрожуючи розголосом. З цього, принаймні, зрозуміло, що теперішній потяг молодих хлопців до «багатого» дошлюбного сексуального досвіду має глибокі корені.
Ірина Ігнатенко каже, що українська жінка народжувала скільки Бог дасть, але випадки з перериванням вагітності були зовсім не поодинокими.
- Здорова українська жінка народжувала чи не щороку. Це дуже виснажувало організм. Як правило, заміжні жінки завжди народжували, тому що переривання вагітності несло за собою великий ризик смерті. А от молоді дівчатка, які вскочили в халепу, могли позбавитись дитини за допомогою внутрішнього втручання в тіло веретена або гусячого пера. Зрозуміло, що плід пошкоджувався, та йшло зараження самого організму. Часто-густо після таких маніпуляцій дівчина помирала.
Книгу кандидата історичних наук, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірини Ігнатенко можна придбати в книгарні «Є».
Немає коментарів:
Дописати коментар