Місто на Дніпрі. Як би його не називали в різні часи:Кодак, Половиця, Єкатерінослав, Катеринослав, Новоросійськ, Дніпропетровськ або Днєпропєтровск, Січеслав, останні
часи від Совєтів в народі живе одна єдина назва міста - Днєпр, або українською Дніпро...

середа, 30 грудня 2015 р.

На в’їзді до Дніпропетровська замість Леніна встановили портрет Бандери


0:00:00
У Дніпропетровську, на в’їзді до міста, активісти встановили власноруч виготовлений пам’ятний знак Степанові Бандері. За словами організаторів, акція присвячена дню народження провідника ОУН, який відзначається 1 січня.
Знак із портретним зображенням Степана Бандери був виготовлений зі сталі майстрами-активістами, його «вмонтували» прямо в орден поверх Леніна на стелі «Дніпропетровськ».
Як зауважив керівник міської організації ВО «Свобода» Максим Дорофеєв, невипадково портрет Бандери розташували на в’їзді в місто з боку Донбасу: це має символізувати підтримку патріотичних ідей в східній Україні.
Як зазначали учасники акції, встановлення зображення Бандери замість Леніна – це спроба допомогти з «декомунізацією» міста власними силами, а також своєрідний «тест» для дніпропетровців та дніпропетровської влади «на патріотизм, на дотримання ідеалів Революції гідності».
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського району на Івано-Франківщині. Загинув 15 жовтня 1959 року у Мюнхені від рук агента КДБ Богдана Сташинського.


Щоб залишити коментар і мати більшу можливість у спілкуванні з іншими учасниками форуму, Ви можете зареєструватися. Частина важливих публікацій потрапляє і на сторінку Радіо Свобода у Facebook. Там коментувати можна без участі модератора.

середа, 23 грудня 2015 р.

ДЕПУТАТ ДП ЮА НА МОСКАЛЬСЬКОМУ РЕСУРСІ

Загалом може комусь без різниці. яким ресурсом користуватись аби зайти та щось на ньому написати. та й годі.
Але нещодавно в родині всіляких ресурсів Січеславщини появилось нове, що зветься Депутат дп юа. Може яі теж не помітив би підвоха. Ну пишуть там проти Філатова чи за Філатова. адже це ж наче не проти України, протеу нас зараз іде гібрідна війна, як нам заявлено і 5 колона використовує всі можливості аби добряче напакостити Україні та посіяти розбрату якнайбільше. Згадаєм хочаб відомий 112 канал, де в основному представлені саме вороги України вд цієї 5 колони. Саме вони займають найбільше місцця в їх ефірах. Так само і в інтернет виданнях такого пошибу. Може менш розкручених або тільки починаючих розкручуватись, як цей.
Що цікаво - зареєструватись на сторінці реєстрації неможливо, просто тебе викидає. Проте спробувавши зареєструватись через якусь мережу появляється те ж що начебто помилка...Проте одночасно і випливає інфо, що це має відношення до москальських ресурсів.
Ось воно і виплило бажання отримати ваш дозвіл від москалів на доступ до вашого акаунту...
Друзі майте це на увазі....

НОВИЙ КОДАК

КАРТА КАТЕРИНОСЛАВА 1875 РОКУ 







Місто-привид

На місці Дніпропетровська був центр козацької паланки Новий Кодак. Проте царській владі було вигідніше «учредить» місто «заново», як Катеринослав
Матеріал друкованого видання
№ 43 (156)
від 22 жовтня, 2010

Місто-привид
ФОТО: Павло Маменко
Традиція говорити про Південно-Східну Україну як про Дике поле, що до приходу росіян було незаселеним та нецивілізованим, утвердилася також і в українській суспільній думці. Натомість не лише Одеса заснована на місці Гаджибея, Сімферополь – на місці Ак-Мечеті. Місто, що було закладене для прославляння Катерини ІІ, також використало українське поселення – Новий Кодак. Проте згадувати про це «не було прийнято». А між тим Новий Кодак був заснований ще 1645 року.

Поквапити історію
Скільки років Дніпропетровську? Запитання, що навряд чи буде складним для більшості дніпропетровців. Трохи попорпавшись у пам’яті й пригадавши яскраві білборди з останнього ювілею, вам упевнено скажуть: «Двісті тридцять чотири роки!». А старше покоління пригадає 1976-й, коли з великою помпою відзначалося 200-річчя міста. На перший погляд видається, що з арифметикою все гаразд, але якщо відкрутити колесо історії на століття назад, то виявиться, що, приміром, сторічний ювілей відзначався не 1876-го, а 1887-го. Це справді так, бо в ХІХ столітті відлік вели від візиту імператриці Катерини ІІ та монаршого благословення міста. Та в ХХ столітті місто раптово постарішало. Як відомо, в історії Росії були часи допетровські, петровські та дніпропетровські. Проте Леонід Ільїч Брєжнєв, не чужий місту над Дніпром, був не вічним, і місцеві партійні бонзи сумнівалися, що він доживе до чергового ювілею в 1987 році. А тому, згадавши, вочевидь, історію про Ходжу Насреддіна, який брався навчати грамоти віслюка, сподіваючись, що «за цей час хто-небудь точно помре: або я, або ішак, або емір», вирішили поквапити історію.
До ювілею можна було отримати непогане фінансування з бюджету, та й нагороди традиційно знаходили своїх героїв під якісь урочистості. Історики піднапружилися і видали дату – 1776 рік. Дата, відверто кажучи, має вельми віддалений стосунок до виникнення міста – саме цього року азовський губернатор Васілій Чєртков підготував план побудови Катеринослава біля впадіння річки Кільчень у Самару. Навіть тепер, коли Дніпропетровськ є мільйонником, ця місцевість розташована далеченько за містом.
Тож від якого року вести літочислення міста? Повертаємо 1887-й, лаємо комуністів за чергову історичну фальсифікацію і спимо спокійно? Не все так просто. У чому обидві дати єдині, то це в ідеології. Обидві вони спираються на міфологему, що не було тут до Катерини ІІ нормального життя. Дике поле, та й поготів. Прийшла ж матінка-імператриця, тупнула ніжкою – і стало людям щастя. Теза ця формувалася ще за життя Катерини, і пов’язана вона не тільки (а радше не стільки) з її марнославством.
Катерина ІІ не зносила запорожців, і це мало прагматичні підстави. Поки січовики переважно жили війною, їх ще терпіли. Але вільна праця вільної людини – страшна сила. Та й кошовий Петро Калнишевський розумів, що лише війною не проживеш. Тому населення Вольностей запорозьких за його правління зросло вдвічі, ремесла, торгівля – все вирує, кипить і багатіє без батьківської опіки російського уряду. А відтак з’явився не лише указ про ліквідацію Січі, а й настанова, щоб ім’я запорозьке було забуте.

Обласний центр... козацтва
Яким боком усе це пов’язано з Дніпропетровськом? Дуже просто: з «времен очаковских и покоренья Крыма» історики воліли не згадувати про те, що насправді місто виросло на системі козацьких поселень. Гість Дніпропетровська може провести експеримент – зупинити десь, наприклад, на центральній вулиці людину і спитати: «Як потрапити до Кайдаків (або в Діївки чи Сухачівки). Вам із задоволенням підкажуть. Сіль у тому, що все це назви козацьких поселень, відомих щонайменше із середини ХVІІІ століття. Тож Катеринослав часів Катерини ІІ розбудовувався, спираючись на старовинне місто Новий Кодак, перша згадка про яке сягає 1645 року. Розкинулося воно на правому березі Дніпра, неподалік сучасного Кайдацького мосту, там, де здіймаються до неба хрести Миколаївської церкви – найстарішої в місті. До речі, в цьому тихому районі Дніпропетровська з козацьких часів збереглося навіть планування вулиць.
Що таке місто? Це передусім центр – адміністративний, військовий, господарський, культурний та церковний. Новий Кодак був центром Кодацької паланки (аналогічно до сучасного поділу на області, Вольності Війська Запорозького мали свої адміністративно-територіальні одиниці – паланки), територія якої перевищувала 12 тис. км2. Тож трохи жартома можна сказати, що «обласним центром» Дніпропетровськ був уже на початку XVІІІ століття. На чолі паланки стояв полковник, якого козаки в Січі переобирали щороку, а то й частіше, щоби до місця не приріс та не піддавався різним спокусам.
Одне з основних завдань полковника – захист людей. Для татар особливо неприємною була наявність фортеці. Але часто гірше за татар дошкуляли кодачанам представники імперської влади, які прагнули повернути переселенців. Проте й для них у козацьких полковників знаходилися аргументи. Наприклад, 1703 року озброєні кодацькі козаки виїхали назустріч такому загону і «переконали» його не чіпати втікачів. У ході «дискусії» вбили кількох коней. А коли в 1753-му до Нового Кодака прибув такий собі Григорій Лесенко, щоби зібрати податки з переселенців, то полковник Семен Савеліїв розбив об його голову черпак для води й порекомендував забути дорогу на Запорожжя. Добре, що черпак був дерев’яний.
Полковник судив, збирав податки, ганявся степами за розбійниками, але основним нер­вом життя Нового Кодака було не управління, а торгівля. Адже місто виникло на перетині важливих торговельних шляхів, на перевозі через Дніпро. Сюди приїздили купці з Правобережної та Лівобережної України, Польщі, Росії, Дону, Кримського ханства. Могли вони прибувати суходолом, могли Дніпром (Новий Кодак мав зручну гавань). Купцям треба відпочити – і в місті виростають шинки та заїжджі двори, яких на 1773 рік було понад три десятки.
Великими торговельними подіями були ярмарки – 15 сер­пня, 26 вересня та в грудні. Щоденна торгівля відбувалася в магазинах на базарному майдані, яких налічувалося понад 40. Зупинка базарної торгівлі загрожувала нормальному життю міста, і тому 1760 року кодацький полковник Іван Горбоніс мусив писати до Коша, що в Новому Кодаку поширилася чутка стосовно чуми, яка немовби вирує на Січі. Торгівці злякалися, і базар припинив свою роботу, як наслідок – мешканцям Нового Кодаку не вистачало хліба та інших харчів. Полковник просив Кіш надіслати офіційне повідомлення, що заспокоїло б переляканих людей.
Згадки про ремесла іноді трапляються в найнесподіваніших документах. Наприклад, у слідчий справі Григорія Сотниченка, який «випадково» зустрів у плавнях чотирьох волів. Перейнявшись долею бідної худоби, Сотниченко перегнав її до свого приятеля в Новий Кодак. Після цього пішов до слюсаря, якому залишив для ремонту рушницю. У цьому випадку цікавить не так провина козака, як наявність у місті майстрів, котрі професійно лагодять вогнепальну зброю. Загалом у документах Нового Кодака згадуються ковалі, гончарі, ветеринари, слюсарі, ткачі, різники, кушніри тощо. Приміром, в одній лише майстерні Лазаря Глоби працювали 15 кравців.
Перші згадки про церкву в Новому Кодаку сягають сере­дини XVІІ століття, а в середині наступного тут уже був центр, що керував усіма церквами в північних паланках Вольностей Війська Запорозького. Очолював його священик новокодацької Миколаївської церкви Стефан Андріїв. Ця церква була популярна в усьому Запорожжі завдяки чудотворній іконі Божої Матері.

«По-пластунськи»
Важливий момент, який не так просто прояснити, – кількість мешканців Нового Кодака. Січ постійно занижувала дані, щоб уряд не мав формальних підстав вимагати повернення кріпаків поміщикам. Проте в середині 1750-х років у Новому Кодаку був городовий отаман (зараз, напевно, ми назвали б його мером) Ничипор Пластун, схильний до зловживань. До його обов’язків належав збір податків із кожного обійстя. Яким же було здивування січових старшин, коли виявилося, що Пластун «забув» внести до списків близько 100 дворів. А загалом їх у місті налічувалося 500. Пластун домовився з найвпливовішими мешканцями Нового Кодака і не брав із них жодної копійки.
Цікаво, що у внутрішніх документах, де не було потреби замилювати очі російському уряду, фігурує цифра 500 дворів. Двір у Новому Кодаку на той час – це дві-три хати та щонайменше десять мешканців. Відповідно отримуємо цифру  5 тис. осіб. Багато це чи мало? Для прикладу візьмімо одну цифру. Катеринослав через 100 років, у середині ХІХ століття, налічував 10 тис. мешканців...
Але як пов’язані Катеринослав і Новий Кодак? Річ у тім, що побудувати нове місто без використання старих козацьких поселень не вийшло. Зручних для життя, але ще не заселених місць у краї було обмаль. І в 1784 році з’являється указ про перенесення будівництва губернського центру з берегів Кільчені до Нового Кодака. На його базі починається будівництво, тут живе катеринославський мер, саме тут зустрічають Катерину ІІ. Далі центр міста змістився на 7 км, на гору, де справді ніхто не хотів жити, бо незручно. Довелося перенести новокодацьку торгівлю, заборонити користуватися перевозом, перевести з Нового Кодаку повітові установи. А проте центр таки «з’їхав» із гори до зручної Половиці, ще однієї козацької слободи, де й лишається досі. Чимало районів міста зберегли козацькі назви. Погляньмо на правий берег сучасного Дніпропетровська – Таромське, Діївка, Сухачівка, Новий Кодак, Мандриківка, Лоц-Кам’янка. Якщо прийняти концеп­цію виникнення Катеринослава з нуля, то доведеться стверджувати, що російський уряд винищив місцеве населення й завіз сюди абсолютно нових людей. Побутування старої топоніміки свідчить про інше. У багатьох дніпропетровців знайдуться предки поміж мешканців міста XVІІІ століття – варто лише зазирнути до міської телефонної книги, де ховається величезна кількість смаковитих козацьких прізвищ. То, може, повіримо російському офіційному документу 1784 року: «Екатеринослав, вновь учреждаемый город из местечка, Новым Кодаком называемого…»?
«ДІМ ХРІННИКОВА». Українська візитівка Катеринослава; збудований як прибутковий дім для просвітянина-мільйонера Володимира Хрінникова архітектором П. Фетисовим у 1913 році. Нині готель «Україна» (характерні бані було знято за радянських часів)http://tyzhden.ua/Publication/7423

субота, 12 грудня 2015 р.

ДНІПРОВСЬКА КРАЙОВА СПІЛКА ВОЛОНТЕРІВ ТА ВЕТЕРАНІВ АТО

СЬОГОДНІ 12 ГРУДНЯ 2015 РОКУ ВІДБУЛИСЬ СПІЛЬНІ ЗБОРИ БАГАТЬОХ ВОЛОНТЕРСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА СПІЛКИ ВЕТЕРАНІВ АТО НА ЯКИХ ЗАСНУВАЛИ СПІЛЬНУ КООРДНИНАЦІЙНУ ОРГАНІЗАЦІЮ, ДЛЯ НАЙБІЛЬШ ЕФЕКТВНОЇ ПРАЦІ ПО БАГАТЬОХ НАПРЯМКАХ РОБОТИ

ВІДЕО
1




11

неділя, 6 грудня 2015 р.

Новий імідж українського війська

ПЕРЕІМЕНУВАННЯ




Ігор Ремез поширив свій допис у групі:ДНЕПРОПЕТРОВЩИНА.
1 год.
Вулицю Варейкіса (народного комісара соціального забезпечення і нагляду Донецько-Криворізької Республіки, правонаступницею якої оголосила себе так звана ДНР) м. Дніпропетровськ перейменовано на Джузеппе Гарібальді. Чим відома ця людина?
Джузе́ппе Ґаріба́льді (4 липня 1807, Ніцца — †2 червня 1882, острів Капрера) — народний герой Італії, полководець, один із вождів руху за об'єднання Італії, літератор.
Із Катеринославщиною Ґарібальді пов'язує один епізод. У квітні 1833 року шхуна Гарібальді «Клоринда» (він був моряком) зайшла в Таганрог, який на той час входив до Катеринославської губернії. Тут він познайомився з політичним емігрантом Джованні Баттіста Кунео і вступив у таємне товариство «Молода Італія», яке ставило своїми цілями звільнення Італії від австрійського панування, об'єднання країни і встановлення республіканського правління.
Джузе́ппе Ґаріба́льді ( вимоваопис файлуітал. Giuseppe Garibaldi ; 4 липня 1807, Ніцца — †2 червня 1882, острів Капрера) — народний герой Італії, полководець, один із вождів Рисорджименто, літератор.
UK.WIKIPEDIA.ORG
Ігор Ремез дописав у 2 групах.

Дани́ло Апо́стол (4 (14) грудня 1654(16541214)[1] - 17 (29) січня 1734[1]) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова Гетьманщини на Лівобережній Україні (1727-1734). Представник козацького роду Апостолів волоського походження. Син Павла Апостола. Нар…
UK.WIKIPEDIA.ORG


  • Ігор Ремез поширив свій допис у групі:ДНЕПРОПЕТРОВЩИНА.
    1 год
    ня. Син Павла Апостола. Народився на Полтавщині. Двічі займав посаду миргородського полковника (1682 — 1686, 1693 — 1727). Учасник азовсько-дніпровських походів 1695 — 1696 року, організованих Московією до османських володінь в Північному Причорномор'ї. 1696 року розбив на річці Ворсклі кримського хана Селіма І та прокримського гетьмана Петрика. Брав участь в Північній війні 1700 — 1721 років проти Швеції. 1701 року призначений наказним гетьманом, водив козаків до Ліфляндії, відзначився у битві під Ераствером. 1704 року делегований Петром І на чолі 3-тисячного корпусу козаків на допомогу королю Речі Посполитої Августу II. 1705 року брав участь у битві під Варшавою, але через сварку із московським командуванням самовільно повернувся на Україну. 28 жовтня 1708 року підтримав союз гетьмана Івана Мазепи з Карлом ХІІ проти Москви, але 21 листопада перейшов на бік царя Петра І. Зберіг за собою полковницький уряд і маєтності. Командував козаками в ранзі наказного гетьмана в Прутському поході 1711 року та Перському поході 1722 року. Втратив око в боях під Дербентом. 1723 року був серед підписантів Коломацьких чолобитних до Петра І з проханням ліквідації Малоросійської колегії та відновлення козацьких прав і вольностей. Через це 1724 року арештований за наказом царя і ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Звільнений після смерті Петра І, але рік пробув під вартою в Санкт-Петербурзі. 1 жовтня 1727 року обраний гетьманом на старшинській раді. У відповідь на чолобитну російському царю Петру ІІ з проханням розширити автономію Війська Запорозького, отримав від нього «Рішительні пункти», що обмежували козацьке самоврядування. Керував країною під наглядом російського резидента. Провів адміністративну, судову і земельну реформи. Помер 1734 року у Великих Сорочинцях. Похований у збудованій ним Спасо-Преображенській церкві.
Вулиця Косіора переіменована на великого отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського
Ігор Ремез
Вулицю Братів Міллер (робітників Брянського заводу, активних учасників революційних подій 1905 — 1907 років у Катеринославі) м. Дніпропетровськ перейменовано на Леоніда Жебуньова. Дізнаємося біографію цієї людини.
Леоні́д Микола́йович Жебуньо́в (*1851, Олександрівський повіт Катеринославської губернії — †1919) — публіцист, громадський діяч, учасник українського національного руху.
Народився у дворянській родині. Брав участь у російському народницькому русі, за що 1878 року був заарештований і засланий до Сибіру. У 1883 провернувся із заслання, оселившись у Харкові. Працював у міському Комітеті грамотності. Співробітник газет «Рада», «Рідний край», «Украинская жизнь», щомісячного журналу «Літературно-науковий вісник». З 1900 року бере активну участь в українському громадівському русі у Харкові, Києві, Полтаві, стає членом ради Загальної української безпартійної організації. Засновник ряду українських гімназіальних й університетських гуртків Києва. Член Всеукраїнського товариства «Просвіта».
За матеріалами Вікіпедії

вівторок, 1 грудня 2015 р.

ПОЯСНЕННЯ ДО ПЕРЕІМЕНУВАННЯ ВУЛ ШОЛОХОВА ТА ПОДІБНИХ

АПОЛОГЕТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА ГІБРИДНОЇ - ТРЕТЬОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Як Уланова, Ступка і розробки КДБ допомогли російському гопнику відтяпати Донбас і Крим

Політологія 1840 переглядів 
 Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter
Опубліковано - 26.11.2015 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)
Російський фільм з Богданом Ступкою в головній ролі «Тарас Бульба» через штамп «за землю російську» привчає українців до комплексу неповноцінності
Російський фільм з Богданом Ступкою в головній ролі «Тарас Бульба» через штамп «за землю російську» привчає українців до комплексу неповноцінності
Психоаналітик з Луганська Олександр Зеленько вважає, що агресія Росії має психологічні корені. Місцями спірно, часом похмуро, але цікаво - він пояснює феномен радянського рабства, психологію земляків, які воюють за «Л-ДНР» і логіку росіян, які обожнюють Путіна.

У 80-і Олександр Зеленько працював у КДБ, до початку АТО викладав у Луганському національному університеті, а зараз Зеленько - доцент кафедри Київського національного університету ім. Шевченко.

В інтерв’ю «ОРД» Олександр Зеленько розповів, як росіяни сіяли зерна «антифашизму» за допомогою теорії «мятєжевойни», змалював психотип російського ординця і насмішив «відкриттям» колег з «ЛНР» - расовою теорією про «походження донбасян».


- Що ви думаєте про гібридну війну?