Сьогодні відбулось прощання з одним з останніх вояків УПА на Січеславщині, що проживав тут після відбуття багаторічного ув'язнення у таборах ГУЛАГу...
Вчора не стало ще одного з учасників підпілля ОУН на Січеславщині - Андрушківа Степана Семеновича.
З жалобою на душі, друкуємо біографію Степана Семеновича (востаннє оновлювалася у 2001 році).
АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ (нар. 6.01.1926, с. Конюхи Козівського (колись Бережанського) р-ну Тернопільської обл.) Учасник підпілля ОУН, Норильського повстання, переслідуваний на волі.
Народився в селянській родині. Двоюрідний брат і одноліток Степана САРАНЧУКА. За Польщі закінчив шість класів. За німецької окупації був примусово вивезений до Львова, де юнаків перед вивезенням до Німеччини вчили робітничих професій. У травні 1942 р. втік з тієї школи до тітки в Бережани. Там прилучився до підпілля ОУН. За завданням провідників збирав зброю і заготовляв продукти.
В Австрії 1943 р. за рекомендацією Українського Комітету, який діяв у Перемишлі, А. вступив в ОУН. Одержував українські газети з Берліна, з Відня, проводив збори членів ОУН, вів пропагандивну роботу.
У 1945 р. намагався прилучитися до підрозділу УПА , щоб перейти в американську зону окупації Австрії, але потрапив у совєцький полон. Пройшов фільтраційний табір і примусово мобілізований у Совєцьку армію. У квітні – травні брав участь у бойових діях проти окремих угрупувань вермахту на території Австрії. Цілий місяць новобранців гнали пішки з Австрії через Угорщину, Румунію, у місті Клуж-Напока посадили у залізничні вузькоколійні вагони. Під Одесою перевантажили у товарняки і ще місяць везли у Маньчжурію.
На той час Квантунська армія вже капітулювала. У ті ж вагони-товарняки повантажили полонених японців, і 162-а мобільна транспортна рота, в якій служив А., супроводжувала їх, а потім охороняла в Іркутську. Відтак рота була переведена в Челябінську обл., на Урал, у Другий окремий мостобудівний дорожно-будівельний батальйон, будувала дорогу на Китай, вантажила щебінь з Байкалу просто лопатами. За невиконання норми карали: не повертали на ночівлю в казарми.
За доносом одного солдата, який теж був мобілізований в Австрії, 3.02.1948 р. А. був заарештований. У нього відібрали зимовий одяг, видали літній – і до суду він мерз у холодній штрафній камері військової частини.
14.04.1948 р. «тройка» за звинуваченням у «зраді батьківщини» під час перебування в Австрії (ст. 58-1 КК РРФСР) та «антирадянську агітацію» (ст. 58-10) призначила А. відповідно 25 і 10 р. ув`язнення.
Ув`язненого А. направили у Челябінськ. Працював у кам'яному кар'єрі. Під осінь 1948 р. відправлений на пересилку в Красноярськ, далі в`язнів п`ятьма баржами, які тягнув пароплав, два тижні етапували до Дудінки. Оскільки хліба було лише на три доби, в`язням варили «затірку» (борошно на воді), а воду для пиття брали прямо з Єнісею, то почалася дизентерія. На кожній зупинці з трюмів виносили по 10-20 трупів. Доїхала хіба половина, і ті ледве дихали.
У Дудінці етап трохи підгодували і вузькоколійкою відвезли в Норильськ. А. потрапив у 4-й Горлаг – "государственный особорежимный лагерь", що на 80-му кварталі, за 5-7 км від Норильська. На роботу водили на т.зв. Горстрой. Довбали мерзлоту, закладали фундаменти. В`язням організували курси мулярів. Вони мурували будинки, потім новий завод – «Медьстрой». Там А. працював майже до звільнення.
1950 р. з Тайшета в “Горлаг” був привезений етапом П. САРАНЧУК, з яким довелося побути в одному таборі місяців чотири. Відтак САРАНЧУК був переведений у третій каторжний табір. 04.06.1953 р. почалося Норильське повстання, яке тривало до 04.08. Основні події розгорнулися в сусідньому, третьому каторжному таборі.
12.08.1955 р. спеціальна комісія з Красноярська переглянула справу А. і звільнила його «умовно-достроково». Звільнених в`язнів відвезли Дудінку, відтак пароплавом у Красноярськ, видали мізерні гроші на проїзд. Вихідцям з Західної України було заборонено повертатися в рідний край, хіба у східну чи південну Україну.
А. поїхав до друга в Апостолівський р-н Дніпропетровщини, відтак улаштувався на завод "Юждомнаремонт", одержав паспорт і перейшов на роботу мулярем у технікум, жив у студентському гуртожитку. Через рік, 24.08. 1956 р., одружився з дівчиною Галею, яка теж побувала на примусових роботах у Німеччині, 1959 р. народилася дочка Оля. Одержали кімнату в гуртожитку, де на весь поверх була одна кухня. 1958 р. купили половину хатини, що розвалювалася, маючи надію своїми руками побудувати житло, тим паче що А. перевівся на роботу в управління ринками і його виганяли з гуртожитку.
1959 р. А поступив на вечірнє відділення будівельного технікуму. Після роботи їхав у технікум, і тільки пізно ввечері при освітленні будував житло. Невідомі люди намагалися заводити з ним провокативні розмови. Особливо А. дбав, щоб на всі будівельні матеріали в нього були накладні. Проте 1959 р. проти А. прокуратура порушила кримінальну справу за ст. 199 КК УРСР «Самовільне захоплення землі і самовільне будівництво». Один слідчий відмовився вести справу, інший, Сулгаков, після закінчення слідства сказав: "Тебе все таки повезло: стоило у тебя обнаружить на 120 рублей незаконно приобретенных материалов, и ты бы снова получил срок и все было бы конфисковано". На суд прийшли сусіди і засвідчили, що подружжя чужої праці не використовувало. Суд виніс вирок: 6 місяців виправних робіт з вирахування 25% заробітку та конфіскацією будівлі. Після суду А. запитав судді: "Яка ж конфіскація? Це ж незакінчене будівництво. Воно тепер моє чи не моє? Що з ним робити?" Суддя сказала: "Как строили, так и стройте". За 4-5 р. А. довів будівництво до кінця.
Загалом А. 8 р. працював у технікумі, 8 р. в управлінні ринками, з 1967 р. на заводі медичного обладнання, відтак 19 р. виконробом у рембудконторі. 1986 р. вийшов на пенсію.
1991 р. А. домігся реабілітації за судимістю 1948 р. Через гепрокуратуру він розшукав свій військовий квиток, де було записано, що він був учасником бойових дій 1945 р.
1989 р. А. поступив у НРУ, у 1992 очолював обласну організацію Конгресу українських націоналістів (КУН). 1993 р. брав участь у створенні Товариства політв'язнів і репресованих і Братства вояків УПА, яке з тих пір очолює.
Джерело
Відтворити все
Не стало січеславського ОУНівця
З жалобою на душі, друкуємо біографію Степана Семеновича (востаннє оновлювалася у 2001 році).
АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ (нар. 6.01.1926, с. Конюхи Козівського (колись Бережанського) р-ну Тернопільської обл.) Учасник підпілля ОУН, Норильського повстання, переслідуваний на волі.
Народився в селянській родині. Двоюрідний брат і одноліток Степана САРАНЧУКА. За Польщі закінчив шість класів. За німецької окупації був примусово вивезений до Львова, де юнаків перед вивезенням до Німеччини вчили робітничих професій. У травні 1942 р. втік з тієї школи до тітки в Бережани. Там прилучився до підпілля ОУН. За завданням провідників збирав зброю і заготовляв продукти.
В Австрії 1943 р. за рекомендацією Українського Комітету, який діяв у Перемишлі, А. вступив в ОУН. Одержував українські газети з Берліна, з Відня, проводив збори членів ОУН, вів пропагандивну роботу.
У 1945 р. намагався прилучитися до підрозділу УПА , щоб перейти в американську зону окупації Австрії, але потрапив у совєцький полон. Пройшов фільтраційний табір і примусово мобілізований у Совєцьку армію. У квітні – травні брав участь у бойових діях проти окремих угрупувань вермахту на території Австрії. Цілий місяць новобранців гнали пішки з Австрії через Угорщину, Румунію, у місті Клуж-Напока посадили у залізничні вузькоколійні вагони. Під Одесою перевантажили у товарняки і ще місяць везли у Маньчжурію.
На той час Квантунська армія вже капітулювала. У ті ж вагони-товарняки повантажили полонених японців, і 162-а мобільна транспортна рота, в якій служив А., супроводжувала їх, а потім охороняла в Іркутську. Відтак рота була переведена в Челябінську обл., на Урал, у Другий окремий мостобудівний дорожно-будівельний батальйон, будувала дорогу на Китай, вантажила щебінь з Байкалу просто лопатами. За невиконання норми карали: не повертали на ночівлю в казарми.
За доносом одного солдата, який теж був мобілізований в Австрії, 3.02.1948 р. А. був заарештований. У нього відібрали зимовий одяг, видали літній – і до суду він мерз у холодній штрафній камері військової частини.
14.04.1948 р. «тройка» за звинуваченням у «зраді батьківщини» під час перебування в Австрії (ст. 58-1 КК РРФСР) та «антирадянську агітацію» (ст. 58-10) призначила А. відповідно 25 і 10 р. ув`язнення.
Ув`язненого А. направили у Челябінськ. Працював у кам'яному кар'єрі. Під осінь 1948 р. відправлений на пересилку в Красноярськ, далі в`язнів п`ятьма баржами, які тягнув пароплав, два тижні етапували до Дудінки. Оскільки хліба було лише на три доби, в`язням варили «затірку» (борошно на воді), а воду для пиття брали прямо з Єнісею, то почалася дизентерія. На кожній зупинці з трюмів виносили по 10-20 трупів. Доїхала хіба половина, і ті ледве дихали.
У Дудінці етап трохи підгодували і вузькоколійкою відвезли в Норильськ. А. потрапив у 4-й Горлаг – "государственный особорежимный лагерь", що на 80-му кварталі, за 5-7 км від Норильська. На роботу водили на т.зв. Горстрой. Довбали мерзлоту, закладали фундаменти. В`язням організували курси мулярів. Вони мурували будинки, потім новий завод – «Медьстрой». Там А. працював майже до звільнення.
1950 р. з Тайшета в “Горлаг” був привезений етапом П. САРАНЧУК, з яким довелося побути в одному таборі місяців чотири. Відтак САРАНЧУК був переведений у третій каторжний табір. 04.06.1953 р. почалося Норильське повстання, яке тривало до 04.08. Основні події розгорнулися в сусідньому, третьому каторжному таборі.
12.08.1955 р. спеціальна комісія з Красноярська переглянула справу А. і звільнила його «умовно-достроково». Звільнених в`язнів відвезли Дудінку, відтак пароплавом у Красноярськ, видали мізерні гроші на проїзд. Вихідцям з Західної України було заборонено повертатися в рідний край, хіба у східну чи південну Україну.
А. поїхав до друга в Апостолівський р-н Дніпропетровщини, відтак улаштувався на завод "Юждомнаремонт", одержав паспорт і перейшов на роботу мулярем у технікум, жив у студентському гуртожитку. Через рік, 24.08. 1956 р., одружився з дівчиною Галею, яка теж побувала на примусових роботах у Німеччині, 1959 р. народилася дочка Оля. Одержали кімнату в гуртожитку, де на весь поверх була одна кухня. 1958 р. купили половину хатини, що розвалювалася, маючи надію своїми руками побудувати житло, тим паче що А. перевівся на роботу в управління ринками і його виганяли з гуртожитку.
1959 р. А поступив на вечірнє відділення будівельного технікуму. Після роботи їхав у технікум, і тільки пізно ввечері при освітленні будував житло. Невідомі люди намагалися заводити з ним провокативні розмови. Особливо А. дбав, щоб на всі будівельні матеріали в нього були накладні. Проте 1959 р. проти А. прокуратура порушила кримінальну справу за ст. 199 КК УРСР «Самовільне захоплення землі і самовільне будівництво». Один слідчий відмовився вести справу, інший, Сулгаков, після закінчення слідства сказав: "Тебе все таки повезло: стоило у тебя обнаружить на 120 рублей незаконно приобретенных материалов, и ты бы снова получил срок и все было бы конфисковано". На суд прийшли сусіди і засвідчили, що подружжя чужої праці не використовувало. Суд виніс вирок: 6 місяців виправних робіт з вирахування 25% заробітку та конфіскацією будівлі. Після суду А. запитав судді: "Яка ж конфіскація? Це ж незакінчене будівництво. Воно тепер моє чи не моє? Що з ним робити?" Суддя сказала: "Как строили, так и стройте". За 4-5 р. А. довів будівництво до кінця.
Загалом А. 8 р. працював у технікумі, 8 р. в управлінні ринками, з 1967 р. на заводі медичного обладнання, відтак 19 р. виконробом у рембудконторі. 1986 р. вийшов на пенсію.
1991 р. А. домігся реабілітації за судимістю 1948 р. Через гепрокуратуру він розшукав свій військовий квиток, де було записано, що він був учасником бойових дій 1945 р.
1989 р. А. поступив у НРУ, у 1992 очолював обласну організацію Конгресу українських націоналістів (КУН). 1993 р. брав участь у створенні Товариства політв'язнів і репресованих і Братства вояків УПА, яке з тих пір очолює.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар