Iryna Mahrytska Учора відійшов на вічний спочинок Українець Петро Розумний, дисидент, багатолітній в`язень совіцьких
тюрем. Похорон у п`ятницю, в івано-франківському Дем`яновому Лазі, поряд із могилою Опанаса Заливахи, з яким він
відбував покарання у одній тюремній камері
.
ЦААРСТВО НЕБЕСНЕ ГЕРОЮ І ПАТРІОТУ УКРАЇНИ!
.
РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ (нар. 07.03.1926, с. Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської обл. – п .20.03.2013, м. Івано-Франківськ)
У червні 1942 Р. був насильно вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і мобі-лізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізований, вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчо-му музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Є.СВЕРСТЮКОМ. Знайомство переросло в дружбу на все життя.
1961 на квартирах у м. Кременець та м. Вишневець проведені обшуки. Р. був заарешто-ваний КГБ, через 6 днів звільнений.
Р. переїхав у сел. Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різними при-водами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на на-тхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: забо-ронені вірші П.Тичини, В.Сосюри, Є.Маланюка, видані малими тиражами вірші В.СИМОНЕНКА, видрукував на машинці І.СОКУЛЬСЬКОГО 12 екземплярів праці І.ДЗЮБИ “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх. Владі не подобалася громадсь-ка діяльність Р., а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учителя. На уроках Р. відкривав заборонені, замовчувані й забуті імена українських патріо-тів, громадських і державних діячів. Він послідовно захищав інтереси учителів, їхню про-фесійну гідність.
Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не повер-тався. Працював будівельником, кочегаром.
25.10.1969 КГБ провів обшук на квартирі Р. у справі І.СОКУЛЬСЬКОГО. Його викли-кали на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.СВЕРСТЮКА та І.ДЗЮБИ. 4 дні тримали під вартою.
1974 Р. перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литературную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Р. Чотири рази його викликали на допити, по-грожуючи негайно заарештувати, вимагали підписатися під відмовою від антирадянської діяльності.
1978 Р. вирішив вступити в Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.
На Великдень 1979 Р. поїхав провідати Є.СВЕРСТЮКА, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеро-порту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення “холод-ної зброї”. Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.
“Справу” проти Р. порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.СВЕРСТЮКА, коли у жовтні він, Р., був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 08.10.1979 за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Р.: “Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу...”
20.10.1979 у справі Р. допитали Є.СВЕРСТЮКА, чи не бачив він мисливського ножа у Р.. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Є.СВЕРСТЮК написав: “...Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетентні, інформовані інструк-товані органи вашої влади... Але якщо влада таку “зброю” повертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримінальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадянину”.
21.12.1979 Р. засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.
Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніпропет-ровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Остан-ній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.
Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Р. ще раз їздив на Далекий Схід — привіз із заслання Оксану МЕШКО.
11.03.1988 Р. в числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав “Звернення УГГ до укра-їнської та світової громадськости” про відновлення її діяльности. Р. — один із засновників і голова Дніпропетровської філії УГС, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Уста-новчому з’їзді УГС 29.04.1990, де була створена Українська Республіканська партія, Р. обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і голо-ва Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної органі-зації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Веде правозахисну роботу, бере активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земельних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Пре-зидента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.
Указом Президента України № 937/2006 «за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод» Р. нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
тюрем. Похорон у п`ятницю, в івано-франківському Дем`яновому Лазі, поряд із могилою Опанаса Заливахи, з яким він
відбував покарання у одній тюремній камері
.
ЦААРСТВО НЕБЕСНЕ ГЕРОЮ І ПАТРІОТУ УКРАЇНИ!
.
РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ (нар. 07.03.1926, с. Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської обл. – п .20.03.2013, м. Івано-Франківськ)
Учитель. Виготовляв і розповсюджував самвидав. Член
Української Гельсінкської групи (УГГ).
Батько Р., Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932 на 10 р. каторги за “неви-конання хлібопоставок”. Загинув на будівництві каналу “Москва–Волга” в 1933.
Батько Р., Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932 на 10 р. каторги за “неви-конання хлібопоставок”. Загинув на будівництві каналу “Москва–Волга” в 1933.
У червні 1942 Р. був насильно вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і мобі-лізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізований, вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчо-му музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Є.СВЕРСТЮКОМ. Знайомство переросло в дружбу на все життя.
1961 на квартирах у м. Кременець та м. Вишневець проведені обшуки. Р. був заарешто-ваний КГБ, через 6 днів звільнений.
Р. переїхав у сел. Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різними при-водами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на на-тхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: забо-ронені вірші П.Тичини, В.Сосюри, Є.Маланюка, видані малими тиражами вірші В.СИМОНЕНКА, видрукував на машинці І.СОКУЛЬСЬКОГО 12 екземплярів праці І.ДЗЮБИ “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх. Владі не подобалася громадсь-ка діяльність Р., а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учителя. На уроках Р. відкривав заборонені, замовчувані й забуті імена українських патріо-тів, громадських і державних діячів. Він послідовно захищав інтереси учителів, їхню про-фесійну гідність.
Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не повер-тався. Працював будівельником, кочегаром.
25.10.1969 КГБ провів обшук на квартирі Р. у справі І.СОКУЛЬСЬКОГО. Його викли-кали на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.СВЕРСТЮКА та І.ДЗЮБИ. 4 дні тримали під вартою.
1974 Р. перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литературную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Р. Чотири рази його викликали на допити, по-грожуючи негайно заарештувати, вимагали підписатися під відмовою від антирадянської діяльності.
1978 Р. вирішив вступити в Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.
На Великдень 1979 Р. поїхав провідати Є.СВЕРСТЮКА, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеро-порту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення “холод-ної зброї”. Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.
“Справу” проти Р. порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.СВЕРСТЮКА, коли у жовтні він, Р., був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 08.10.1979 за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Р.: “Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу...”
20.10.1979 у справі Р. допитали Є.СВЕРСТЮКА, чи не бачив він мисливського ножа у Р.. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Є.СВЕРСТЮК написав: “...Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетентні, інформовані інструк-товані органи вашої влади... Але якщо влада таку “зброю” повертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримінальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадянину”.
21.12.1979 Р. засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.
Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніпропет-ровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Остан-ній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.
Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Р. ще раз їздив на Далекий Схід — привіз із заслання Оксану МЕШКО.
11.03.1988 Р. в числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав “Звернення УГГ до укра-їнської та світової громадськости” про відновлення її діяльности. Р. — один із засновників і голова Дніпропетровської філії УГС, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Уста-новчому з’їзді УГС 29.04.1990, де була створена Українська Республіканська партія, Р. обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і голо-ва Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної органі-зації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Веде правозахисну роботу, бере активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земельних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Пре-зидента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.
Указом Президента України № 937/2006 «за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод» Р. нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Зауваження: Петро Розумний і Панас Заливаха ув*язнені були в різний час і в різних таборах. Заливаха 1965-70 в Мордовії, Розумний 1979-82 в Жовтих Водах, Нікополі, в Хабаровському краю. В.Овсієнко
ВідповістиВидалити