Пам’ятна плита, встановлена
21 січня 2010 р. стараннями небайдужих громадян України
21 січня 2010 р. стараннями небайдужих громадян України
4 січня 1919 р. у м. Катеринославі на кладовищі Соборної площі були поховані козаки та січові стрільці, які загинули під час боїв із махновсько-більшовицькими військами 27–30 грудня 1918 р. та 1 січня 1919 р.
14 борців з почестями були поховані в одну братську могилу, на якій було встановлено дерев’яний хрест. Прізвища лише двох з них відомі – сотник Лугін та сотник автопанцерного дивізіону Златоустов.
Це – доведений науковцями факт. Знаходимо його у дослідженні історика Тетяни Цимлякової, старшого наукового співробітника ДНІМ ім. Д.І. Яворницького . Історик вивчала уцілілі первинні документи того часу, а також пізніші відомості. Результати роботи опубліковані у виданні «Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2012 рік» / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2011.
Публікація має назву «Меморіальний комплекс на Жовтневій площі» і містить інформацію щодо всіх поховань на Жовтневій площі. Доволі поважне місце у роботі надане саме похованню загиблим воякам часів УНР.
Зазначимо, що більше цю роботу не друкували жодні інші часописи. Упорядник Календаря Ірина Голуб розповіла про це учасникам акції із вшанування бійців УНР, яка відбулася 15 липня біля пам’ятного знака на Жовтневій площі. Вона надала нам цей матеріал з дозволом публікації.
Ми друкуємо його в тій частині, де йдеться про поховання козаків та січових стрільців у 1919 році.
«Колись ця висока частина міста називалася Соборною горою, або ж Соборною площею, а з 14 серпня 1923 р. стала Жовтневою. У південно-західній її частині розташоване Братське кладовище. Вперше 3 січня 1918 р. тут були поховані червоногвардійці, які загинули 27–29 грудня 1917 р. у боях із військами Центральної ради за встановлення радянської влади у місті.
1 січня 1919 р. полк із подвійною назвою «Січових стрільців-Вільних козаків» – єдиний з такою назвою у складі армії УНР під командуванням отамана Р.І. Самокиша в результаті стрімкого наступу відновив удруге владу Директорії у місті. Він був сформований із галицьких вояків (перебували на території Олександрійського повіту Херсонської губернії, які з червня по жовтень 1918 р. із певних причин залишилися на Херсонщині) та катеринославських козаків.
Отримавши повідомлення про втрату міста Катеринослава (29–30 грудня), він негайно розпочав наступ з району станцій Долинської та Довгінцевої, під час якого до нього приєднався повстанський загін отамана Сакви з Верхньодніпровського повіту та Катеринославська сотня «Вільного козацтва» на чолі з І.С. Миколаєнком.
Вже 1 січня 1919 р. з боку робітничого району Чечелівка і станції Горяїнове вони за підтримки артилерії з маршу атакували махновсько-більшовицькі війська. За спогадами П.В. Василюка, який очолював політичний відділ штабу республіканських військ Катеринославщини, «козаки Самокиша за півгодини вичистили від ворогів Катеринослав».
Події 31 грудня – 1 січня 1918 р. газетою «Республіканець» було названо «Днем перемоги», а війська отаманів Самокиша та Сакви «геройськими». Журналісти вбачали великий символ в тому, що Катеринослав – «серце січової землі» врятував від ворога саме полк під назвою «Січових Стрільців» і підтримали пропозицію перейменувати місто на Січеслав, бо «годі вже ганьбити себе перед усім культурним світом, славлячи запеклого ворога українського народу царицю Катерину».
Напередодні похорону в газеті «Республіканець» з’явилися траурні повідомлення штабу республіканських військ, редакції газети, гуртка «Юнацька спілка», української гімназії, українського вчительського товариства.
В день похорону о 13-й годині траурна процесія вийшла зі штабу республіканських військ, який на той час містився в готелі «Асторія» (тепер пр. К. Маркса, 66) та рушила на Соборну площу. Біля міської управи була відправлена літія. Студентський оркестр і спілка духових музикантів грали «Похоронний марш». Було до 50 вінків від органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, різноманітних установ, спілок і політичних партій. На вінку від Катеринославської філії Українського національного союзу було написано: «Слава лицарям, козакам, захисникам волі і землі Матері-України». О 15 годині дня процесія підійшла до Собору, в якому відбулося відспівування. Були задіяні архієрейський хор та український хор під орудою Д.М. Петровського.
У своїй промові, яка була надрукована в пресі, отаман республіканських військ А. Гулий-Гуленко сказав: «Мы у ваших свежих могил клянемся, что с этого пути, которым вы стремились добыть волю, свободу родной Украине, мы не свернём».
14 борців за УНР з почестями були поховані на цвинтарі в одну братську могилу, на якій було встановлено дерев’яний хрест. Прізвища лише двох з них відомі – сотник Лугін та сотник автопанцерного дивізіону Златоустов. Потім пролунав прощальний салют із рушниць і гармат.
Свідчення про ці події залишив Ігренєв, викладач Катеринославського університету:«Петлюровцы хоронили павших и стреляли в воздух».
Через декілька днів були створені комітет зі спорудження пам’ятника загиблим козакам і фонд допомоги родинам загиблих. Але швидкий наступ більшовицьких військ перешкодив цим задумам і пам’ятник на могилі січових стрільців так і не з’явився».
Тетяна Цимлякова, історик, старший науковий співробітник ДНІМ ім. Д.І. Яворницького
Лише 21 січня 2010 р. стараннями небайдужих громадян України встановлена пам’ятна плита з написом:
Тут покояться воїни Української Народної Республіки, що загинули в боях за Україну у 1918-1919 р.р.
«Спіть, хлопці, спіть,
Спіть, хлопці спіть!
Про долю волю тихо сніть!
Про долю-волю Вітчини,
Чи ж можуть бути кращі сни?!»
Немає коментарів:
Дописати коментар