Місто на Дніпрі. Як би його не називали в різні часи:Кодак, Половиця, Єкатерінослав, Катеринослав, Новоросійськ, Дніпропетровськ або Днєпропєтровск, Січеслав, останні
часи від Совєтів в народі живе одна єдина назва міста - Днєпр, або українською Дніпро...

середа, 12 вересня 2012 р.

Половецькі скарби на вулицях Січеслава.



Ющенко обіцяв, ще коли був президентом, закрити це від негоди. Зараз вони знаходяться в жахливому стані і поступово від відколюються часточки вапняку, з якого вони зроблені в більшості. Мхи, якими вони покрились, роблять їх крихкими і результат добре видно на літніх фото...Те, що вивчалось багато років, але ніколи не вивчалось належним чином Те, що Ющенко обіцяв накрити дахом, для збереження. але так і залишилось обіцянкою, одною з багатьох, невиконаних ним. Те, що нинішня влада теж обіцяє, але аби у місті було Євро, то зробили б а так, адже донецьким, що зараз правлять у всіх містах України на це наплювати, вони тут прийшлі, це не їх історія, а якихось половців. Хоча, подивившись на ці вироби, в першу чергу піддається сумніву датування їх , дуже вони різні, різний матеріал, разне каміння , різна техніка і те, що ніколи не досліджувалось сучасними методами, датувати по старому точно не можна. Не може бути застиглих догм у часи розвитку науки, одна з них стохть на місті в нашій крахні і не рушить вперед у вивченні цього безцінного матеріалу...,

Подобається · 8 серпня 

З травня по серпень 2012 р. частина колекції курганної монументальної скульптури Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького була представлена на Першому київському міжнародному бієнале сучасного мистецтва. Стели епохи раннього металу (ІІІ — ІІ тис. д.н.е.), скіфські статуї V — IV ст. д.н.е., половецькі баби (XI — поч. XIII ст.) яскраво проілюстрували безпосередній зв’язок архаїчного і сучасного мистецтва, про що неодноразово говорили і демонстрували такі видатні майстри як Гоген, Пікассо, Далі, Мур, Архипенко, Кандинський та інші.

На початку серпня всі кам’яні статуї були повернені історичному музею.
































































Дам внизу описання цих баб з Вікіпедії, проте нааль на мою думку, після прочитання того, та співставляння сучасних інформаційних повідомлень про деякі історичні факти, багато що в цьому дописі можна поставити під сумнів, особливо ірано-язичність скіфів, або при описі скіфських баба указують на їх спорідненість з так званими тюркськими бабами з сибіру, проте відкидають, що це теж моглі бути все тих же скіфів, що були там. От і виникає питання, а чи були вони ірано-язичними, чи тюрко-язичними, а чи не були вони просто нашими предками що споконвічно тут жили? Козаки саме так і рахували. А походження нашої мови. старої мови Русі, що і 1000 років тому мало відрізнялась від сучасної, Остаточно підтверджує ці сумніви ще і деякі слова скіфів записані грецькими давніми істориками, що мандрували і були у скіфів...Відкидання старою наукою сучасних відомостей просто продовжує споконвічну традицію - окупант пише для окупованих свою історію і нічого більше...
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Кам'яні баби)

Стела епохи міді-бронзи (3-2 тис. до н. е.) із сакральними зображеннями (Сватове Луганської області)

Скіфське каменерізне мистецтво

Хронологічна таблиця половецького каменерізного мистецтва ХІ-ХІІІ ст.

Половецька баба із чашою (Луганськ)

Половецька баба (Харків)

Половецькі баби у дворикуПолтавського краєзнавчого музею
Ба́би кам'яні́Боввани — монументальні кам'яні скульптури, які з'явилися на території сучасної України більше 6 тис. років тому. Кам'яні статуї або баби поширені в степовій смузі Європи і Азії відМонголії до Німеччини.

Зміст

  [сховати

[ред.]Загальна характеристика кам'яних статуй

Кам'яні боввани, які розглядалися давніми людьми як ідоли-обереги, з'явилися на території Дешт-и-Кипчак (степи від Іртишу до Дунаю) у IV—II тисячолітті до н. е. Антропоморфні стели, виготовлені нащадками індоєвропейців, археологами виявлялися при дослідженні катакомбних поховань. Великі камені установлювалися на курганах.
Кам'яні статуї українського степу діляться на кілька груп:

[ред.]Антропоморфні стели епохи міді-бронзи

Кам'яні статуї висікали в основному нащадки індоіранців, що походили з південної Азії та жили в українських степах в період раннього металу (енеоліт — бронза 4-2 тис. до н. е.). Ними створені так званінижньомихайлівськакемі-обинськаямнакатакомбнаархеологічні культури.
У степу між Дунаєм і Дономвиявлено більш ніж 330 стелоподібних монументальних скульптур. Значна кількість знайдена у Північному Причорномор'ї і Криму. 172 стели походять з Бузько-Інгулецького межиріччя.[1] Масовість і різноманітність ранніх кам'яних статуй викликала в 60-х рр. ХХ ст. необхідність їх класифікації. З'явилися пояснення іконографічного і семантичного змісту статуй.
Залежно від форми і прийомів обробки стели поділяються на дві групи:
  • стели-плити без антропоїдності;
  • антропоморфні стели.
Перший тип — стели-плити без контурів голови, хоча їх поверхня оброблена. У загальній формі вони лише умовно наближаються до антропоморфності. Другий тип,антропоморфні стели виконані з плит, або стовпоподібних глиб пісковика, кварциту з обов'язковим зображенням голови.
До сих пір залишається невирішеним питання про культурну приналежність антропоморфних стел. Одні вчені пов'язують їх з ямною культурою[2], інші — з кемі-обинською[3], треті — з південно-бузьким варіантом ямної культури[4], четверті — з ямно-катакомбним і навіть катакомбнимчасом[5][6], п'яті — з енеолітомнижньомихайлівських і середньостоговських пам'яток.[7][8].

[ред.]Скіфські статуї

Наступну за хронологією групу статуй складають боввани, залишені скіфами — іраномовними племенами, які з'явилися в українських степах в середині 1 тис. до н. е. «Скіфськими бабами» в народі називають всі етнічно різнотипні скульптури. Даної історичної помилки часто припускаються журналісти, вчителі й навіть деякі дослідники [9][10]
Скіфські скульптури датуються 6-3 століттям до н. е. Ареал їх розповсюдження досить значний — від Румунії до Прикавказзя. Переважно всі зображення скіфів передають бородатих чоловіків. У композиційно-художньому відношенні вони виконані примітивно. Це доволі дивно для народу, носія високохудожнього скіфського «звіриного стилю», вихованого на контактах із давньогрецьким класичним мистецтвом. Цей парадокс завжди дивував вчених:
«Скіфські статуї не порівняти з грецькою скульптурою. Цікаво тільки, що скіфи, які так багато запозичили у греків у монументальному мистецтві, виявилися мало сприйнятливі до імпульсів, що виходили від їх витонченіших сусідів. А тим часом вони відвідували грецькі поліси, бачили скульптури на площах, що передають образ людини з довершеним реалізмом. Бачили і, ймовірно, залишалися до них байдужими».[11]
На стелоподібних корпусах скіфських статуй зазвичай зображені три-чотири предмети: рігсагайдаккинджал-меч. Ріг поміщений в правій руці на рівні грудей, сагайдак — на лівій стороні, кинджал або меч — в лівій руці на рівні поясу. Атрибути зазвичай спостерігаються і в тюркських аналогіях Сибіру, де кам'яні статуї тримають в правій руці чашу, а в лівій кинджал. Відсутність бороди і, навпаки, зображення вусів також виявляють схожість скіфських статуй з давньотюркськими. У каменерізному мистецтві Північного Причорномор'я скіфи зберегли загальні елементи південно-сибірських статуй. Проте незрозуміло чому скіфи, що мігрували до Північного Причорномор'я через ЗакавказзяПередню Азію, де відвіку була відома техніка обробки каменя, не принесли з собою нових відчутних художніх віянь, як це відбулося з «звіриним стилем».
Не вирішена ще одна проблема, пов'язана із скіфською скульптурою. Дотепер відкриті та, в основному, добре вивчені тисячі скіфських поховань. Проте, враховуючи поминально-культовий характер статуй, неможливо поки пояснити, чому немає переконливих слідів установки їх над похованнями скіфів.

[ред.]Кипчацько-половецькі кам'яні баби

Половецькі статуї, що зустрічаються на величезних просторах від південно-західної Азії до південно-східної Європи, складали найважливіші елементи духовної культури художнього каменерізного мистецтва, похоронного обряду стародавніх тюрків. Половецьке каменерізне мистецтво процвітало в українських степах у 11-13 ст.
Див. також Баби половецькі

[ред.]Поширення

На Тернопільщині на початку 20 століття львівський археолог А. Шнайдер нарахував понад 30 «Кам'яних баб», зокре­ма у місті Бучач, м-ку Золотий Потік (нині смт Бучацького району), Горішній СлобідціЗаліссі (нині селаМонастириського району) та ін. Зображення «Кам'яних баб» на наш час проте не збереглися. Збереглася лише нижня частина каменю під назвою «Баба» на річці Нічлава у с. Бабинці Борщівського району.
На Коломийщині ґраф Калиновський, який мав маєток у селі Великій Кам'янці, у своєму дворі встановив на постаменті язичницьку скульптуру, на якій були зображення двох богів. Дослідник Покуття К. В. Войціцький бачив цього ідола ще 1832 і вважав що це — зображення Лелі і Полеля. Інші дослідники, зокрема А. Кіркор, вважали, що на скульптурі — Дажбог і Лада. Де поділася, знайдена селянами Графа Калиновського скульптура — встановити не вдалося. Очевидно, що кам'яного ідола, витесаного з пісковика, знищено. Відомо тільки, що кам'янецькі люди ходили стісувати пісок з тієї скульптури для чарувань чи ліків. Не виключено, що й Велика і Мала Кам'янки дістали назви завдяки цій фігурі, до якої ходили на поклін мешканці навколишніх сіл. Можливо, що в дохристиянську добу ця скульптура стояла на Золотій горі у Джуркові, а звідти перекочувала до двору пана Калиновського. Два обличчя на скульптурі говорять про те, що цей праукраїиський бог нагадував римського Януса.




Баби половецькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хронологічна таблиця половецького каменерізного мистецтва ХІ-ХІІІ ст.

Регіони найбільшого скупчення половецьких скульптур раннього періоду. Кружками позначенні боввани без рук; квадратами — фігури з контурами рук і чаш

Портрет половця ХІІ ст. (Луганськ)

Половецька баба ХІ ст. (Луганськ)

Кипчацький бовван (Луганськ)

Парк-музей половецьких баб (Луганськ)

Половецька баба із чашою (Луганськ)

Половець із косою (Луганськ)

Баба у музеї народної архітектури, побуту та дитячої творчості в с. Прелесне Донецької області

«Чорнухинська мадонна» (Луганськ)
Ба́би полове́цькі — пам'ятки сакрального мистецтва половців(кипчаків або куманів) ІХ—ХІІІ ст. До наших днів дійшло понад двох тисяч кам'яних бабСтатуїсимволізували предків і ставилися в спеціально споруджених для нихсвятилищах. Їх зводили зазвичай на вершинах високихкурганів або пагорбів. Це були звичайні квадратні або прямокутні загородки, споруджені з каменю. Розміри святилищ залежали, мабуть, від кількості шанованих в нім предків. Частіше за інших ставили дві статуї обличчями, оберненими насхід, — чоловіче і жіноче: родоначальників коша. Зрідка попадалися святилища з скупченням статуй — в кожному не менше 12-15. Біля підніжжя статуй знаходили кістки баранів.

Зміст

  [сховати

[ред.]Історичні джерела про кам'яні статуї

У стародавні часи на Русі кам'яні статуї називали бовванами. У«Слові о полку Ігоревім» згадується«тмутараканський бовван». Стародавні орхонські написи, зроблені древніми тюрками Сибіру, повідомляють про балбали. Це слово означає камінь з написом чи малюнком або воїна-героя.
Згадку про кам'яні баби залишив азербайджанський поет ХІІ ст.Нізамі, який розповідає про пожертвування половців кам'яним ідолам.[1] Посол Папи РимськогоВільгельм де Рубрук, який в 1253 р. проїздив половецьким степом, спостерігав, як половці насипали великі пагорби і споруджували на них статуї, які були обернені обличчям на схід і тримали в руці чашу.[2]
1594 р. німецький посол Э. Лассота, що прибув до запорожців, залишив повідомлення про те, що на «татарському березі Дніпра» на курганах або могилах він бачив більше двадцяти кам'яних статуй. У виданій у 1627 р. російській географічній праці «Книга Большому чертежу» згадуються кам'яні фігури «демни», що були встановлені на курганах або просто в степу і виконували роль дороговказів для орієнтирів бродів.[3]
Починаючи з XVIII ст. інтерес до вивчення половецьких баб зріс. Про статуї писали академіки П. Паллас, І. Лепєхін, В. Зуєв і багато інших. У 1851 р. чиновник департаменту Міністерства внутрішніх справ Росії О. І. Пискарєв склав першу карту місцезнаходження кам'яних статуй.

[ред.]Половецькі баби в українських степах

Половецький звичай зводити ідолів зародився у VI–VII ст. у Монголії і наАлтаї і поширився до Дунаю. В українських степах залишилися численні пам'ятки каменерізного мистецтва половців: святилища з кам'яними бовванами. Для них кипчаки вибирали місця на найвищих ділянках степу, вододілах, курганних могильниках давніших часів. У центрі святилища, які іноді обгороджувалися камінням, ставили одну і більше чоловічих або жіночих статуй (балбалів), повернутих обличчям на схід.
Святилища з бовванами були місцем здійснення поминальногокульту предків, не пов'язаного безпосередньо з похованнями. Власне, етимологія слова «баба», «бовван» походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько»[4]. З часом цей обряд трансформувався у культ вождів-заступників орди. Жіночі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів[5]. Покровителі в образі жінки давали їм силу, вигодовували й оберігали їх. За це кочовики приносили їм жертву.
У 13 столітті монгольський вихор спустошив половецькі степи. Кипчацький народ утратив свою незалежність і був покорений монголами. Значна частина пам'ятників половецької культури загинула від рук мусульман, які боролися з язичництвом. Багатобожжя у донецьких степах з VIII ст. починає витіснятися монотеїстичними релігіями:юдаїзмом, який сповідували уХозарському каганатіісламом, який прийняли тюркські народи: ті ж хозари, алано-болгари й монголо-татари, і християнством, яке стало панівним у краї.
Однак язичництво так і не було повністю викоренене. У подальшому воно адаптувалося доправослав'я. Протягом наступних століть запанувало, особливо у сільській місцевості, двовір'я: синкретизм православ'я й поганства[4]. У деяких слов'янських поселеннях до недавнього часу жила традиція віддавати шану половецьким ідолам, що наділялися силою, здатною впливати на відродження природи, плодючість землі, успіх громади. Так, мешканці с. СокольниківСлов'яносербського районуЛуганської області щовесни фарбували й прикрашали боввана. Кипчацька скульптура, яку називали «Катею», слугувала для жителів с. Кам'янки Лутугинського району Луганської області ідолом-оберегом. А в парку-музеї кам'яних стел Луганського педуніверситету на весняне рівнодення і Великденьу 2004 р. прихильники язичництва справляли тризну[6].

[ред.]Типи кам'яних статуй

  • Антропоморфні фігури із спеціально підібраних подовжених каменів ;
  • Зображення чоловіків з вусами і невеликою бородою.
  • Зображення чоловіків переважно без шапок, іноді з однією або декількома косами до поясу. На деяких фігурах одне або обидва вуха прикрашено сережками, зрідка на шиї гривна або намисто.
  • Зображення чоловіків одягненими в каптан з трикутними одворотами і вузькими рукавами. У талії — пояс з набором прикрас, пряжок і бляшок. Рідше просторий одяг з широкими рукавами без поясу і зброї.
  • Фігури з кинджалом або шаблею.
  • Фігури жінки із підкресленими дітородними органами. «Чорнухинська мадонна» (знайдена у Чорнухино Луганської області) тримає на руках дитину.
  • Кам'яні баби із судинами, які тримають у правій руці, рідше в обох руках. Форми судин різноманітні: кубки, чаші, циліндричні судини. Відомо кілька випадків, коли на правій руці показаний сидячий птах[7].
Найраніші типи статуй — стеловидні плоскі із слабкою деталізацією фігур або зовсім без неї. Особливістю цих статуй було абсолютне переважання статуй без зображення на них деталей одягу, зброї, прикрас, зачіски тощо. Це були грубо обтесані кам'яні стовпи, контури обличчя яких іноді вирізувалися у вигляді «сердечка» із закругленою або загостреною у вигляді башлика вершиною. Обличчя взагалі не зображалися, або наносилися Т-образні брови і ніс, очі і рот у вигляді овальних заглиблень. Такі фігури вперше з'явилися в донських степах приблизно в перші десятиліття ХІ ст. Переважна більшість подібних кам'яних фігур зосереджена в степу на правому березі Сіверського Дінця.
З часом на фігурах з'явилися руки, що тримали на рівні живота чаші, й круглі опуклості, що зображали груди. Другий тип зустрічається не тільки уздовжСіверського Дінця, але просунувся на південь від в цьому регіону — на Дон і в Приазов'я.
ХІІ ст. — століття розквіту половецької скульптури і найповнішого її розповсюдження в половецькому степу. Величезна кількість замовлень стимулювала зростання виробництва, його розвиток і вдосконалення, збільшення каменерізів і скульпторів. У половецьких майстернях виготовлялося тисячі статуй. Чоловіки і жінки зображалися навстоячки і навсидячки, завжди з канонізованим положенням рук з чашами для жертвопринесення або «пригощання». Завдяки дуже повним зображенням можна точно представити костюми, прикраси, зброю, матеріальне і навіть духовне життя половців. Чоловічі обличчя завжди зображалися з вусами і навіть з бородою; жіночі — повні, круглі, як правило, з маленькими пухкими губами. Жінки, як утім, і чоловіки зображалися з голими грудьми, підкреслюючи основне призначення цього органу — годування роду. Це очевидно мало ритуальний характер.
Наприкінці ХІІ ст. відбувається помітне спрощення і примітивізація статуй. Перестали декорувати спини і зображати деталі зачісок і нарядів, прибрали деталювання костюмів і з лицьового боку. Нерідко навіть особи статуй залишали гладкими без необхідних, здавалося б, рис особи. Цілком імовірно, що статуї розфарбовували. Дуже рідко, але можна побачити в особливо глибоких вирізах орнаменту сліди чорної або червоної фарб. На добре відшліфованій поверхні можна було намалювати складний і красивий малюнок, дати велику виразність[8].

[ред.]Найбільші колекції половецьких баб

[ред.]Українські колекції

Колекції кам'яних ідолів зібрані в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького та парку-музеї кам'яних стел Луганського педагогічного університету імені Тараса Шевченка; половецькі боввани знаходяться також у музеях КиївськоїДонецької (зокрема, в музеї народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне), ЗапорізькоїХарківської та інших областей.
Найчисельніші колекції кам'яних скульптур знаходяться у:

[ред.]Російські колекції

[ред.]Половецькі баби і мистецтво

Кам'яні баби — безцінний матеріал для історика, що дозволяє судити про одяг, прикраси, зброю, побутові предмети, зовнішність, вірування, звичаї тюркських народів. Однак ці твори мистецтва були також джерелом натхнення для художників та поетів. Зокрема половецькі статуї оспівував у своїй поемі «Кам'яна баба» російський поет Велимир Хлєбніков:
Стоит с улыбкою подвижной,
Забытая неведомым отцом,
И на груди ее булыжной
Блестит роса серебряным соском.
Жодна розповідь про половецькі статуї не обходиться без цитування Нізамі:
І приходить сюди кипчаків племена,
Перед ідолом гнеться кипчацька спина,
Піший чи кінний підходить до нього
Вічний кумир упокорить будь-кого
Перед пагорбом вершник вповільнить ходу
Нахилившись, між травами встромить стрілу
Знає кожен пастух, що стада проганяє
Залишити вівцю перед ідолом має[9]

[ред.]Легенди про половецькі баби

  • В Україні до XVIII ст. кам'яні статуї називалися або як «мар'їне каміння», або як «мамай». Остання назва можливо пов'язана з легендарнимкозаком Мамаєм.
  • Існує легенда про походження кам'яних баб, яку переповівД. І. Яворницький: «Жили колись на землі багатирі-велетні. Розсердилися вони на сонце, почали на нього плювати. Розгнівалося сонце і перетворило велетнів на камені…».[10]
  • Половецькі баби у людей викликали марновірний страх. УСвердловському районі Луганської області у балці поблизу хутора Киселева стояла скеля зі стрімким, наче стіна, схилом, яка мала назву «Ікона». На ній височіла кам'яна баба, встановлена ще за часів панування в Дикому Полі половців. Тамтешні жителі боялися цього місця й обминали його. Наприкінці 1950-х років неподалік почалося будівництво шахти «Харківської-2». Через брак будматеріалів було вирішено висадити в повітря скелю й використати її уламки. Після цього в навколишніх селах ходили чутки, що в окрузі з'явилася «чорна жінка», котра віщувала біду за скоєне осквернення і проклинала всі шахти краю.[11]

[ред.]Див. також

[ред.]Література

  • Веселовский Н. И.  Современное состояние вопроса о «каменных бабах» или «балбалах» // Записки Одесского общества истории и древностей. — Т. ХХХІІІ. — Одесса, 1915.
  • Дашкевич Я. Р. ., Трыярски Э.  Каменные бабы Причерноморских степей. Коллекция из Аскании-Нова. — Варшава, 1982.
  • Древние изваяния Сибири. Путеводитель. Новосибирск: Наука, 1980.
  • ЕвтюховаЛ. А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии / Материалы и исследования по археологии СССР. — N 24. М.: издательство АА СССР. С. 72 — 120.
  • Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950.
  • Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999;
  • Кызласов Л. Р.  О нзначении древнетюркских каменных изваяний, изображающих людей // Советская археология. — 1964. — № 2.
  • Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV–XIII века. — Воронеж, 2003
  • Плетнева С. А.  Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974.
  • Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957.
  • Уваров С. А.  К вопросу о каменных бабах // Труды ХІІІ археологического съезда. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Форостюк О. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004.
  • Харламов В. А.  О каменных бабах Донской области // Труды археологического съезда ы Екатеринославле 1905. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Чириков Г. С.  Каменные бабы в Харьковской губернии. — Харьков, 1901.
  • Шепінський А. А.  Антропоморфні стели Північного Причорномор'я // Археологія. — 1973. — № 9.
  • Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. М.: наука, 1966. С 139
  • Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — Т. XI. — СПб., 1890.

[ред.]Джерела

[ред.]Примітки

  1.  Плетнева С. А.  Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974.- С. 5.
  2.  Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957. — С. 102.
  3.  Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950. -С. 64-65, 68, 86.
  4. ↑ а б Форостюк О. Д. Зазн. праця. — С. 17.
  5.  Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999. — С. 42-43.
  6.  Форостюк О. Д. Зазн. праця. — С. 18.
  7.  Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. М.: наука, 1966. С 139
  8.  Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV–XIII века. — Воронеж, 2003. — С. 157–160
  9.  Переклад Інни Форостюк.
  10.  Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — 1890.
  11.  Форостюк О. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004. — С. 17.

[ред.]Примітки

  1.  Шапошникова О. Г., Фоменко В. Н., Довженко Н. Д.  Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант) // Свод археологических источников. Вып. 1-3. — К., 1986. — С. 21-36.
  2.  Формозов А. А.  Материалы к изучению искусства эпохи бронзы юга СССР // Советская археология. — 1958. — № 2.
  3.  Шепинский А. А.  Новая антропоморфная стела эпохи бронзы в Крыму // Советская археология. — 1958. — № 2. — С. 146—147.
  4.  Шапошникова О. Г. , Фоменко В. Н. , Довженко Н. Д.  Ямная культурно-историческая область (Южнобугский вариант) // Свод археологических источников. Вып. 1-3. — К., 1986. — С. 21-36.
  5.  Шепинский А. А.  Памятники искусства эпохи раннего металла в Крыму// Советская археология. — 1963. — № 3.
  6.  Довженко Н. Д.  Поховання з антропоморфними стелами у світі етнографічних матеріалів // Археологія. — 1979. — № 12
  7.  Лесков А. М.  Керченская экспедиция в 1967 году // Археологические исследования на Украине в 1967 году. — К., 1968. — Вып. ІІ. — С. 5.
  8.  Телєгін Д. Я.  Енеолітичні стели і пам'ятки нижньомихайлівського типу// Археологія. — 1971. — № 4. — С. 9
  9.  Шульц П. Н. Скифские изваяния Причерноморья / Античное общество. — М., 1967. — С. 225—237.
  10.  Попова Е. А.  Об истоках традиций и эволюции форм скифской скульптуры // Советская археология. — 1976. — № 1. — С. 108—122.
  11.  Хазанов А. М.  Золото скифов. — М., 1975. — С. 88.

[ред.]Література

  • Веселовский Н. И.  Современное состояние вопроса о «каменных бабах» или «балбалах» // Записки Одесского общества истории и древностей. — Т. ХХХІІІ. — Одесса, 1915.
  • Дашкевич Я. Р. ., Трыярски Э.  Каменные бабы Причерноморских степей. Коллекция из Аскании-Нова. — Варшава, 1982.
  • Древние изваяния Сибири. Путеводитель. Новосибирск: Наука, 1980.
  • ЕвтюховаЛ. А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии / Материалы и исследования по археологии СССР. — N 24. М.: издательство АА СССР. С. 72 — 120.
  • Книга Большому чертежу/ Под ред. К. Н. Сербиной. — М.-Л., 1950.
  • Красильников К. И. Древнее камнерезное искусство Луганщины. — Луганск: Шлях, 1999;
  • Кызласов Л. Р.  О нзначении древнетюркских каменных изваяний, изображающих людей // Советская археология. — 1964. — № 2.
  • Плетнева С. А. Кочевники южнорусских степей в эпоху средневековья IV—XIII века. — Воронеж, 2003
  • Плетнева С. А.  Половецкие каменные изваяния // Свод археологических источников. — Вып. У4-2. — М., 1974.
  • Рубрук В. де. Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука. — М., 1957.
  • Уваров С. А.  К вопросу о каменных бабах // Труды ХІІІ археологического съезда. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Форостюк О.. Д. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004.
  • Харламов В. А.  О каменных бабах Донской области // Труды археологического съезда ы Екатеринославле 1905. — Т.ІІ. — М., 1908.
  • Чириков Г. С.  Каменные бабы в Харьковской губернии. — Харьков, 1901.
  • Шепінський А. А.  Антропоморфні стели Північного Причорномор'я // Археологія. — 1973. — № 9.
  • Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. М.: наука, 1966. С 139
  • Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — Т. XI. — СПб., 1890.
Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1,2004.
  • Енциклопедія Коломийщини, зшиток 2, літера Б

[ред.]Джерела

Немає коментарів:

Дописати коментар